Подорож у країну казок

10

Від головної площі зійшлося багато людей, які спостерігали за тим дивним танцем, що врешті решт закінчився. Майстер часу зупинився, а диво–скринька міцно зачинилася. Чарівна паличка випала з рук лиходія й з дзенькотом розбилася об бруківку розсипавшись на сріблясті скалочки, що відразу розтанули, наче іній на сонці. Охоронці міста закували злого чарівника у вежі для злочинців. До Плюха, Дмитрика, Тигруся та Єнні поспішила Каркарона.

— Я так хвилювалася, так хвилювалася, — голосно каркала вона. — Добре, що ви вже у безпеці, — не вгавала ворона всіх по черзі обіймаючи своїми великими крильми.

— Ми теж усі хвилювалися й не знали, що робити, коли Викрадач часу раптово вигулькнув біля нас, — промовив Плюх. — Та Дмитрик швидко себе опанував. Молодчинка!

— По правді сказати, мені було дуже страшно. Але я згадав, що ми в казковій країні, й подумав, що добре буде кудись зникнути хоч не на довго, аби повітряна куля раптом не впала на людей внизу. Тому подумки переніс нас сюди. Потім згадав про годинника, що дав Майстер часу. А далі ви все бачили самі, — посміхаючись розповідав хлопчик.

Жителі міста щиро й вдячно аплодували маленькому рятівникові. Раптом натовп розступився когось пропускаючи. До друзів наближався Майстер часу, тримаючи в руках чарівну скриньку.

— Володар часу, — шанобливо вклонилися Тигрусь і Єнні.

— Що? Та ви помиляєтеся, це Майстер часу, що люб’язно дав нам чарівного годинника, — вигукнув Плюх.

— Насправді, ніхто з вас не помиляється, — посміхаючись мовив білобородий дідусь. — І Майстер, і Володар часу  — я. Чи ви гадали, що я сиджу собі без діла на золотому троні?

— Та десь так і гадали, — сказав Тигрусь.

— Е ні! Я дарма часу не гаю, та і вам не раджу. А ти, Дмитрику, молодчина! — звернувся він до хлопчика. — Не розгубився і все правильно зробив, та ще й про інших подумав, біди не допустив. Дай–но мені того годинника.

— Дякую, вам пане Володарю. Насправді я таки трохи злякався, — признався хлопчик простягаючи чарівного годинника, на якому стрілочки швиденько крутилися у зворотньому напрямку.

— Мабуть кожен на твоєму місці злякався би, — відповів білобородий дідусь, — і це нормально. Та все вже минулося. Завдяки тобі зло покаране й мешканцям світів нічого поганого більше не загрожує.

— А ми так нічого й не встигли показати нашому гостю, — сумно промовили звірята. — Через злого чаклуна стільки часу втратили.

— Нічого–нічого. Я сподіваюся, що Дмитрик, ще не раз до нас у гості завітає разом зі своїм улюбленим другом. Правда ж? — змовницьки підморгнув Володар часу ведмежаті й хлопчику.

— Якщо Ви нам дозволите, то ми обов’язково ще прийдемо. От тільки б з часом якось домовитись, — посміхаючись сказав Плюх.

— Про це можете не турбуватися. Від нині у вас буде перепустка в казкову країну. Ось цей годинник, як і сьогодні, буде вам слугувати часовим місточком між нашими світами. Він дозволить вчасно повертатися до дому. Але за межами казкової країни він буде звичайним собі годинником. Для подорожі тобі, Дмитрику, як і раніше буде потрібна допомога вірних друзів Плюха й Каркарони, — сказав Володар часу й простягнув хлопчикові той самий годинник, та перед тим наче щось йому шепнув на вушко, хоча яке вушко у годинника?

— Дякую, — чемно мовив Дмитрик ховаючи свій скарб до кишеньки.

— Вам час повертатися, — врочисто сказав Володар часу й махнув чарівною паличкою у вигляді годинникової стрілки. Наші мандрівники миттю опинилися в світі людей, у своїй домівці, після чого міцно заснули. І снилися друзям чудові краєвиди казкової країни, її чудові та доброзичливі мешканці, а ще годинники, годинники, годинники…

Вранці Дмитрик прокинувся й каже до ведмежатка:

— Оце наснилося мені! Ніби ми з тобою друже… — та раптом замовк, побачивши, як загадково посміхається плюшеве іграшкове ведмежа Плюх, тримаючи в лапках дуже знайомого годинника. — А може й не наснилося? — додав за хвильку хлопчик.

А ви, як гадаєте, друзі?