Подорож у країну казок

9

Від несподіванки Плюх аж рота роззявив. Тигрусь та Єнні також притихли. Тільки Викрадач часу люто зиркнув на Дмитрика й злісно зашипів, мов змій:

— Аж цікаво, як ти мені завадиш–ш–ш? Ніхто не сміє мені перечити, ніхто не може вберегти свій час. Бо ви не вмієте його шанувати, ним розпоряджатися. Витрачаєте дорогоцінні хвилини на казна що, марнуєте, вбиваєте, не цінуєте. А я тільки за вами встигаю, згаяний та витрачений даремно час підбираю, бо мені він потрібний, ох як потрібний. Затям собі, наївне дитя, ваш втрачений час — моя велика сила! Що більше ви його марнуєте, тим сильнішим я стаю. Ще трішечки і я переможу самого Володаря часу. Тоді буду єдиним правителем усіх світів, — вихвалявся злий чаклун.

Дмитрик хоч і був ще маленьким хлопчиком, та добре розумів, якого лиха може накоїти цей дивний пан, якщо все вийде так, як він собі замислив. Тому стиснувши ще міцніше кулачки твердо вирішив перешкодити лиходієві. У маленькому серці хлопчика  виявилася не абияка сміливість і відвага. А ще майнула рятівна думка у голові, як врятуватися самому й врятувати усіх.

— Ніколи не буде по твоєму, бо я знаю як тобі перешкодити, — впевнено промовив хлопчик.

— Дурне комаша, — гаркнув чаклун. — Що ти можеш зробити? Тут у повітрі моя перевага, бо я чаклун. А тобі ніхто не допоможе, чи ти сподіваєшся на ось цих нікчемних іграшок? — Голосно реготав Викрадач часу.

Чорні хмари вкрили небо, шугали грізні блискавкиі, здійнявся сильний вітер і загримів у свої барабани грім. Внизу на площі міста зібралося багато люду. Всі в очікуванні поглядали на небо в якому висіла куля з мандрівниками.

Дмитрик мав виграти трохи часу. Він заплющив міцно оченята і уявив, як куля разом з ним та друзями зникла з перед очей злого чаклуна й приземлилася на боковій вулиці подалі від площі й фонтану. Коли він розплющив очі, то з подивом побачив, що так воно й сталося. На короткий час вони були в безпеці.

— Як ти це зробив? — спитав геть спантеличений Плюх.

— Просто уявив… Я раптом зрозумів, що ми в казковій країні, і тут може відбуватися все, що заманеться. Тільки гадаю не довго ми в безпеці, та на землі все ж безпечніше ніж у повітрі.

Чаклун від здивування аж рота роззявив. Та він швидко себе опанував, і за допомогою чарівної палички швидко віднайшов утікачів.

— Ха–ха–ха! Від мене не так просто втекти! — реготнув Викрадач часу знову з’явившись перед друзями.

Хлопчик бачив, що відступати нікуди. Тому вийняв з кишеньки чарівного годинника, того, що дав Майстер часу. Злий чаклун неймовірно зрадів і задоволено потер руки, гадаючи, що дитина злякалася, й віддає йому добровільно омріяного годинника. Все виглядало навіть краще ніж він сподівався. Бо подарований час, на відміну від підібраного чи вкраденого — найцінніше, що може бути! Та Дмитрик тільки капосно посміхнувся. Плюх відразу зрозумів, що друг знову щось придумав. Хлопчик тричі крутнув коліщатко годинника, як казав йому Майстер часу, і в ту ж мить той з’явився поряд на білій хмарці.

— Це підступ! — верескнув Викрадач часу й піднявся в повітря на чорній хмарці.

Він направив чарівну паличку у бік Дмитрика, та Майстер часу вже був напоготові й заступив собою малюка відкривши чималу скриньку-годинника. І враз трапилося щось дивовижне. У той час, як з чарівної палички чаклуна вирвався промінь світла у відкриту скриньку почали сипатися й падати години, хвилини, секунди вкраденого й підібраного часу. Не високо у повітрі кружляли в дивовижному танці дві хмарини з обома чарівниками один навпроти одного. Майстер часу не відводив погляду від колючих очей часового злодія. Було видно, що лиходій лютує, та вдіяти нічого не може, адже чарівна паличка зовсім не слухалася його. А він  чим раз ставав усе слабшим і кволим.