Пригоди Ласі

Поділитися

Це був дуже гарний день. У Ласі було День Народження!

Прокинувшись, Ласі побачила перед собою купу подарунків. Їй виповнилось сім років! Дівчинка встала з ліжечка і почала розкривати дарунки. Прийшли батьки.

— Ти вже почала розкривати подарунки? — запитав тато.

— Так, тату, — відповіла Ласі.

І Ласі відкрила другий подарунок. Вже незабаром всі подарунки були відкритими.

Їй подарували: ляльку, ролики, цукерки, гарний одяг та маленького Оленика з карамелькою.

— Дуже Вам дякую! — подякувала Ласі батькам.

— Немає за що, — відповіла мама.

— Мені сподобався цей Оленик! — сказала Ласі. — Я його назву Карамел!

lasi2

— Мені теж подобається. — сказав тато.

— І мені також, — підтримала тата мама.

І вони пішли снідати.

Після сніданку дівчинка гралася Карамелом. І тут Оленик піднявся в повітря та полетів до вікна, але воно було зачинено. Оленик ще кілька хвилин бився і тоді знесилено впав на підвіконня.

Ласі не відводила очей від нього.

— Ти живий? — запитала Ласі, — Ти вмієш літати?

— Так, але я хочу на волю!!! — закричав Карамел.

— А де ти живеш? — запитала дівчинка, — в лісі?

— Ні, я живу в солодкому світі, — відповів Оленик, — прошу тебе, відпусти мене, я виповню твою мрію!

— Згода! — погодилася Ласі, — Я бажаю, щоб ти взяв мене з собою у цей світ!

— Гаразд! — відповів Оленик, — Але на день!

— Добре! — Оленик взмахнув своїми ріжками і дівчинка почала зменшуватися.

Незабаром вони вже були високо в повітрі.

— А туди далеко летіти? — запитала дівчинка.

— Цілу добу, — відповідає Оленик.

— Ого! — здивувалася Ласі, — Так багато!

— Час швидко минає, — сказав Карамел і набрав більшу швидкість.

Вже вечеріло, Оленик та дівчинка втомилися та вирішили відпочити під кущем. Настав ранок, Карамел встав і розбудив дівчинку.

Вона встала і сказала:

— Ти ж казав, що ми перепочинемо, — суворо наголосила Ласі, — а не переночуємо.

— Але я так втомився, що заснув, — виправдовувався він.

— Ну гаразд, нам ще далеко?

— Ні-ні, ще трішечки.

Прилетіли вони аж під вечір. Навкруги все було солодким. Йшли вони по «солодкій ваті», хмаринки були з мармеладу, будинки з пряників, а місток — з вафлі.

— А де твоя хатинка? — запитала дівчинка.

— Я служу самій королеві, — гордо відповів Карамел, — і тому веду тебе в замок!

До замку прийшли вони ввечері. Замок був із карамельок. Ласі спробувала одну.

— Неможна! — закричав Оленик, — замок можеш зламати!

— Із-за однієї карамельки?!? — здивовано подивилася вона на нього.

— Так! — підвищив голос Карамел, і вони зайшли до середини.

Дівчинка роздивлялася солодкі багатства. Оленик гордо йшов поряд із приятелькою і тут вона побачила Королеву. Її плаття було з карамелі. Дівчинка вже слину ковтала та стримувала себе.

— Хто це? – запитала в Карамела Королева, — Кого ти мені привів? Слугу?

— Ні-ні, Ваше Величносте!

— А хто?

— Це моя товаришка!

— І нащо ти її привів?

— Щоб показати їй наш світ!

— Ну гаразд, — подобріла Королева, — Нехай проходить у зал.

— Зараз заведу, Ваше Величносте!

— Чекай, стій! — зупинила її Королева, — Будеш моєю слугою!

— Ні, я не хочу! — відповіла дівчинка

— Ти не маєш права мені заперечувати!!!

— Маю!!! — відповіла Ласі, показала королеві язика та побігла до воріт.

Але ворота були зачинені і позаду вже стояли слуги.

Трагедія! — подумала дівчинка.

— В темницю її! — наказала Королева.

— Ні-ні! — стогнала дівчинка.

— Так-так! — зареготала Королева.

І тут дівчинка не витерпіла та проснулася. І побачила перед собою батьків, які здивовано дивилися на неї.

— Я що спала? — запитала Ласі.

— Так! — відповів тато, — а що тобі снилося?

— Поганий сон!

— Тепер зрозуміло, чому ти так кричала, — сказала мама.

І всі засміялися!

  • 21.01.2017