Пригоди Ласі
Це був дуже гарний день. У Ласі було День Народження!
Прокинувшись, Ласі побачила перед собою купу подарунків. Їй виповнилось сім років! Дівчинка встала з ліжечка і почала розкривати дарунки. Прийшли батьки.
— Ти вже почала розкривати подарунки? — запитав тато.
— Так, тату, — відповіла Ласі.
І Ласі відкрила другий подарунок. Вже незабаром всі подарунки були відкритими.
Їй подарували: ляльку, ролики, цукерки, гарний одяг та маленького Оленика з карамелькою.
— Дуже Вам дякую! — подякувала Ласі батькам.
— Немає за що, — відповіла мама.
— Мені сподобався цей Оленик! — сказала Ласі. — Я його назву Карамел!
— Мені теж подобається. — сказав тато.
— І мені також, — підтримала тата мама.
І вони пішли снідати.
Після сніданку дівчинка гралася Карамелом. І тут Оленик піднявся в повітря та полетів до вікна, але воно було зачинено. Оленик ще кілька хвилин бився і тоді знесилено впав на підвіконня.
Ласі не відводила очей від нього.
— Ти живий? — запитала Ласі, — Ти вмієш літати?
— Так, але я хочу на волю!!! — закричав Карамел.
— А де ти живеш? — запитала дівчинка, — в лісі?
— Ні, я живу в солодкому світі, — відповів Оленик, — прошу тебе, відпусти мене, я виповню твою мрію!
— Згода! — погодилася Ласі, — Я бажаю, щоб ти взяв мене з собою у цей світ!
— Гаразд! — відповів Оленик, — Але на день!
— Добре! — Оленик взмахнув своїми ріжками і дівчинка почала зменшуватися.
Незабаром вони вже були високо в повітрі.
— А туди далеко летіти? — запитала дівчинка.
— Цілу добу, — відповідає Оленик.
— Ого! — здивувалася Ласі, — Так багато!
— Час швидко минає, — сказав Карамел і набрав більшу швидкість.
Вже вечеріло, Оленик та дівчинка втомилися та вирішили відпочити під кущем. Настав ранок, Карамел встав і розбудив дівчинку.
Вона встала і сказала:
— Ти ж казав, що ми перепочинемо, — суворо наголосила Ласі, — а не переночуємо.
— Але я так втомився, що заснув, — виправдовувався він.
— Ну гаразд, нам ще далеко?
— Ні-ні, ще трішечки.
Прилетіли вони аж під вечір. Навкруги все було солодким. Йшли вони по «солодкій ваті», хмаринки були з мармеладу, будинки з пряників, а місток — з вафлі.
— А де твоя хатинка? — запитала дівчинка.
— Я служу самій королеві, — гордо відповів Карамел, — і тому веду тебе в замок!
До замку прийшли вони ввечері. Замок був із карамельок. Ласі спробувала одну.
— Неможна! — закричав Оленик, — замок можеш зламати!
— Із-за однієї карамельки?!? — здивовано подивилася вона на нього.
— Так! — підвищив голос Карамел, і вони зайшли до середини.
Дівчинка роздивлялася солодкі багатства. Оленик гордо йшов поряд із приятелькою і тут вона побачила Королеву. Її плаття було з карамелі. Дівчинка вже слину ковтала та стримувала себе.
— Хто це? – запитала в Карамела Королева, — Кого ти мені привів? Слугу?
— Ні-ні, Ваше Величносте!
— А хто?
— Це моя товаришка!
— І нащо ти її привів?
— Щоб показати їй наш світ!
— Ну гаразд, — подобріла Королева, — Нехай проходить у зал.
— Зараз заведу, Ваше Величносте!
— Чекай, стій! — зупинила її Королева, — Будеш моєю слугою!
— Ні, я не хочу! — відповіла дівчинка
— Ти не маєш права мені заперечувати!!!
— Маю!!! — відповіла Ласі, показала королеві язика та побігла до воріт.
Але ворота були зачинені і позаду вже стояли слуги.
Трагедія! — подумала дівчинка.
— В темницю її! — наказала Королева.
— Ні-ні! — стогнала дівчинка.
— Так-так! — зареготала Королева.
І тут дівчинка не витерпіла та проснулася. І побачила перед собою батьків, які здивовано дивилися на неї.
— Я що спала? — запитала Ласі.
— Так! — відповів тато, — а що тобі снилося?
— Поганий сон!
— Тепер зрозуміло, чому ти так кричала, — сказала мама.
І всі засміялися!
Чудова казка