Подорож у країну казок

4

Летять наші мандрівники через гори високі, через море широке, оминають ліси, річки, поля й озера, міста й села. Нарешті побачили місто з чудернацькими пряниковими будиночками. Через місто річка молочна тече, а береги у неї з карамелі. Ворона Каркарона приземлилася якраз посеред зефірної площі міста неподалік шоколадного фонтану. Дмитрик з Плюхом подякували вороні за комфортний переліт і почали радитися куди ж далі податися.

— Тут стільки всього незвичайного, — захоплено крутив головою на всі боки хлопчик.

— Я знав, що тобі сподобається тут, задоволено посміхнулося ведмежа. — До речі, забув спитати тебе, Каркароно, коли ти будеш повертатися у світ людей?

— Та не знаю ще, можливо під вечір. А ви зі мною полетите, чи якось інакше будете добиратися?

— Тому й питаю, — мовив Плюх, — коли твоя ласка, то ми б і назад з тобою летіли.

— От і домовилися, зустрічаємося на цьому ж місці. — Ворона махнула на прощання крилом і подалася до крамнички з капелюшками.

Ведмежа повернулося до Дмитрика й сказало:

— Годинник на вежі показує десяту ранку, отже часу вдосталь. Гадаю нам не погано було б підкріпитися для початку, га?

— Із задоволенням, — погодився хлопчик.

Плюх схопив Дмитрика за руку і потягнув кудись вбік від шоколадного фонтану. Вони минали різні крамнички й будиночки, нарешті зупинилися перед вітриною дуже чепурної й заквітчаної крамнички. На табличці над дверима хлопчик прочитав: «Крамничка тітоньки Мелінди».

— Заходи хутчіше, — підганяв Плюх, котрий мабуть добряче вже зголоднів. Коли двері відчинилися, десь угорі над ними теленькнули срібним передзвоном кришталеві дзвіночки. Від великої вітрини з різними солодощами до них поспішала приємно посміхаючись круглолиця й рожевощока тітонька в білосніжному фартушку й бездоганно білому капелюшку.

— Вітаю любих гостей, — лагідно мовила охайна господиня.

— Доброго дня, — привітався Дмитрик, а Плюх просто пішов обійматися до тієї пані. Було видно, що вони давні знайомі.

— Хто це з тобою, мій любий Плюшику? — розпитувала пані.

— Дорога пані Меліндо, це мій найкращий друг зі світу людей, хлопчик Дмитрик. Знайомтеся будь ласка.

— О, дуже приємно! Це той хлопчик, що ти багато про нього розповідав минулого разу?

— Так-так, — відповіло ведмежа. — Ми щойно з далекої дороги прибули, тож хотіли б трохи підкріпитися.

— Авжеж, мої хороші. Вмощуйтеся зручніше он за той столик. Гадаю біля вікна вам буде затишно. А я миттю, — з цими словами добра пані поспішила готувати частування для своїх гостей.

Поки ведмежатко й хлопчик умощувалися, до крамнички зайшов ще один відвідувач. Він підозріло озирався довкола, до всього придивлявся і принюхувався. Було таке враження, що він за кимось шпигує чи щось вивідує. Ніс мав гачкуватий та довгий, а погляд неприємний і чіпкий. Цей дивний пан примостився неподалік від наших друзів. Вони про щось своє перемовлялися й геть не помічали дивака. Незабаром тітонька Мелінда принесла цілу тацю всіляких смаколиків. Поставила перед друзями та пішла обслуговувати дивного пана. За мить вона вже пішла виконувати його замовлення, а Дмитрик раптом відчув, що на нього хтось пильно дивиться. Хлопчик озирнувся й зустрівся поглядом з дивним паном. Здавалося, що той свердлить Дмитрика своїм колючим поглядом. Малюк повернувся до ведмежати і сказав:

man

— Чого той пан так на мене витріщається?

— Не знаю, може тобі тільки так здалося, чи ти йому на когось схожий.

— Може, — погодився Дмитрик. — То, що ми будемо робити, коли поснідаємо?

— Спочатку, я познайомлю тебе зі своїми друзями, потім ми підемо на казковий ярмарок. Далі поплаваємо на піратському човні чи політаємо на килимі–літаку. Ну, а далі видно буде. Думається мені, що було б непогано десь знову підкріпитися, та знайти собі ще якісь цікаві розваги. Часу в нас більш ніж достатньо, для першої мандрівки. Як гадаєш?

— Як скажеш, друже, ти в цій країні краще орієнтуєшся.

— Ага, — мугикнув з повним ротом Плюх. — Їж бери, он стільки всього смачного. Дмитрика довго просити не треба було. Він також почав наминати смачні тістечка й запивати не менш смачним какао, і не знав чого йому більше хочеться ягід чи фруктів, бо на столі було стільки всього, що аж очі розбігалися. Й за один раз неможливо було подолати.

Дивний пан поволі смакував замовленим тістечком й не припиняв пильнувати наших мандрівників.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Подорож у країну казок

Пригоди Ласі

Подорож у країну казок

Сім’я чарівників

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->