Подорож у країну казок

6

Добре підкріпившись друзі чемно подякували господині цукерні, а тітонька Мелінда запросила їх приходити ще, коли зголодніють.

— Дякуємо Вам, за смачне частування. Нам не можна гаяти часу. До побачення.

— Заходьте, завжди вам рада, — відповіла прощаючись гостинна пані.

Почувши про згаяний час, дивний пан рвучко підвівся з–за столу, мало не перекинувши його, й хутко подався слідом за мандрівниками.

Плюх з Дмитриком вже дійшли до фонтану й зупинилися розмірковуючи куди податися далі.

— Р–р–р! Вітаю др–р–руже! — загарчав хтось поряд. Друзі озирнулися й побачили поряд гарненьке іграшкове тигреня. Плюх радісно поплескав його по спині й познайомив з Дмитриком.

— Знайомся, Тигрусю, це мій друг — Дмитрик. Дмитрику, це мій друг — Тигрусь.

— Р–р–радий знайомству, — вклонилося тигреня, простягаючи хлопчикові лапу для привітання.

— Я також радий, — потиснув простягнуту лапку хлопчик.

— Які плани? Що р–р–робити збираєтесь? — спитав Тигрусь.

— Та ось вирішуємо, куди податися–помандрувати, — мовив Плюх.

— Поїхали зі мною на чар–р–рівному самокаті до єнота Єнні. Він якр–р–раз збир–р–рається у політ над містом на повітр–р–ряній кулі.

— Залюбки, — відповіло за обох ведмежатко. А Дмитрик зауважив, що дивний пан неподалік нерішуче тупцяє на одному місці й прислухається до розмови друзів.

— Гайда! — вигукнув Тигрусь, і всі разом стали на підніжку самоката, що миттю зірвався з місця й помчав, наче вітер, геть від фонтана, та все далі й далі від дивного пана.

Трохи спізнившись, до фонтана підійшла ворона Каркарона. Вона бачила, як її друзі швидко віддалялися в іншому від неї напрямку. Побачила й Викрадача часу, була певна, що то саме він, хоч ніколи раніше його не бачила, тільки чула про нього. Хотіла було вхопити його за рукав, але він крутнувшись довкола себе зник у невідомому напрямку.

— Ну от! Не встигла, — сплеснула крилами Каркарона. — Тепер чекай біди. Як же попередити друзів? Цей злодюжка, точно хоче час украсти. І якщо йому не завадити, то таки вкраде, — бідкалася вголос ворона, не знаючи, як їй бути.

— А ми для чого? — Поцікавилися поштові голуби, що пролітали повз Каркарону й почули її слова. — Пиши хутчіш повідомлення, миттю віднесемо.

— А й справді, — втішилася ворона. — Вже пишу. — Вона швиденько щось нашкрябала на клаптику паперу й віддала найближчому голубу. Поштарі підхопили аркуш і швиденько полетіли, а Каркарона стомлено сіла на лавку перед фонтаном.