Мар’янчина пригода
Жила собі дівчинка Мар´янка, гарна, розумна, але страшенно вередлива й лінива. Іграшок у неї було так багато, що і дня б не вистачило, щоб їх усі порахувати. А дівчинка не вміла гарно поводитися з іграшками – розкидала, ламала і не хотіла їх прибирати. В Мар´янчиній кімнаті ніколи не було порядку. Іграшки – на підлозі, під ліжком, книжечки – порвані, і мама завжди сварила малу, бо хотіла привчити її до порядку. Та дівчинка була вперта і робила все по-своєму. Ось зайчикові бантика з вушка відірвала, мавпочці хвостика пошкодила, собачці розірвала лапку. Та й зовсім не жаліла іграшок.
Одного дня у гості до мами завітала подруга і принесла Мар´янці гостинці та новесеньку ляльку. Дівчинка раділа, смакувала шоколадкою і гралася лялькою, забувши про всіх на світі. Та коли мамина гостя пішла, мама зайшла в кімнату до доні і сплеснула руками:
– Доню, ну що ж ти знову все порозкидала, нову ляльку шоколадом замурзала? Прибери негайно, бо не підеш сьогодні на прогулянку. Я за десять хвилин зайду, і щоб був мені в кімнаті порядок.
Мар´янка надула губки: ох, і не хочеться їй прибирати, але ж мама сваритиме, і погуляти теж хочеться. Та що вдієш, взялася за прибирання. Зайця кинула за шафу, мавпочку – під ліжко, собачку і книжки будь-як запхала в шухляду, ляльку смикнула за коси, витерла об платтячко руки від шоколаду і кинула її за диван. Решту іграшок порозсувала по кутках та скриньках і, задоволена собою, побігла хвалитися мамі, що вже порядок зробила. Мама заглянула в кімнату, побачила, що прибрано, похвалила Мар´янку.
– Ну, коли ти така чемна, то збирайся, підемо гуляти, купимо морозива, – пообіцяла.
Дівчинка радо заплескала в долоньки. А вже біля крамниці запитала:
– А іграшку нову мені купиш?
– Е ні! Іграшок у тебе вже стільки, що ти їм не можеш дати лад.
– Ну купи, – почала скиглити вередуля. Але мама пройшла повз крамницю з іграшками, дівчинка аж заплакала зі злості, та мама не зважала.
Вже ні гуляти, ні морозива малій не хотілося. Ображено надула губки і незадоволено йшла біля мами. Вдома мама суворо наказала:
– Іди мий руки, пообідаєш і негайно спати. Мар´янка неохоче почалапала у ванну кімнату. За обідом вона ще шморгала носом, а коли йшла в ліжечко, попросила маму почитати казочку. Та мама сказала:
– Ти погано сьогодні поводилася, казку читати не буду, подумай про свою поведінку, і хай казка тобі присниться.
Поцілувала доню і вийшла з кімнати, причинивши двері. Дівчинка думала:
– Чому, ну чому мама не захотіла купувати іграшку?
Думала-думала та так і заснула непомітно.
І приснився Мар´янці такий дивний сон. Іде вона стежинкою, довкола – квіти, дерева, метелики літають. Аж раптом чує шум за найближчим кущем. Зазирнула вона обережно за кущ, бачить галявинку, а на ній сидять і стоять її іграшки і про щось галасують. Прислухалася дівчинка і почула ось що:
– Мені вона лапку розірвала, он аж вата випадає,- пожалівся Собачка.
– А мені хвостика пошкодила, – жалілася Мавпочка, – тепер не зможу на дереві висіти.
– А мого чудового бантика з вушка зірвала, – плакав Зайчик.
Раптом на середину галявини вийшла нова Мар´янчина Лялька і гірко-гірко заплакала:
– Я була така гарненька, чепурненька, так раділа новій своїй подружці, з якою буду гратися, а тепер подивіться на мене. Мої коси розтріпані, бо вона їх смикала, а моя чудова сукеночка тепер, як ганчірка, бо вона витерла об неї свої брудні руки від шоколаду. Я пом´ята і брудна, ще й кинула мене за диван, а там темно і страшно.
– І мене скривдила, і мене, – гукали інші іграшки звідусіль. Такий галас зчинився, хоч вуха закривай.
– Гей, заспокойтеся всі, – крикнула Мавпочка. – В нас тут збори чи базар? Вирішуймо, що маємо далі робити.
– А провчімо нашу дівчинку, – сказав Зайчик.
– Як це? Як? – зашуміли іграшки.
– А ось як, – каже Зайчик, – ми від неї геть підемо, знайдемо собі іншого господаря.
– Правильно, – крикнув Собачка, і всі іграшки знову зашуміли, загули.
Мар´яночка аж очі примружила, щоб не бачити цих зборів, і так їй стало соромно і страшно, що вона розплакалася і… прокинулася. Роззирнулася довкола, а вона вдома, не на галявині, і ніяких зборів немає. Дівчинка швиденько встала з ліжка і побігла до мами, щоб розповісти, що їй наснилося. А мама вислухала доню і каже:
– Що ж, таке може бути й насправді, тому тобі треба вибачитися перед іграшками і надалі дуже добре з ними поводитися, бо підуть від тебе.
І мама легенько й непомітно посміхнулася. А дівчинка чимдуж побігла до своєї кімнати, позбирала іграшки, акуратно порозкладала по шухлядках та поличках, а тих, кого найбільше скривдила, притулила до себе і прошепотіла:
– Вибачте мені, будь ласка, я ніколи не буду більше вас ображати, не буду ламати.
Віднесла їх до мами і каже:
– Мамусю, чи можемо ми ці іграшки відремонтувати?
– Авжеж можемо, – усміхнулася мама.
І взялися разом до роботи. Позашивали, попрали, попрасували, причесали, і до вечора іграшки Були як новенькі. А Мар´яночка аж сяяла від щастя. Зрозуміла, як треба поводитися з іграшками.
– Більше я не буду кривдити, ламати, розкидати іграшки, – пообіцяла мамі.
