Ялинка для звірят

Жила собі дівчинка Оксаночка,  дуже чуйна й лагідна дитина. Дівчинці виповнилося лише п’ять років, але вона завжди допомагала старшим: мамі – прибирати, татові – майструвати, бабусі – пиріжечки ліпити, а з дідусем любила просто гуляти, бо дідусь знав так багато всього цікавого. Він про все розповідав онучці: і про звірят, і про пташок, і про квіти,  і про дерева, і про комашок, бо був дідусь лісником. Будиночок, де жила Оксаночка, стояв на краю села, під лісом. Дівчинка звикла бувати в лісі, сама далеко не заходила, але часто бачила то білочок, то зайчика, то їжачка. А ще дідусь частенько брав онучку до лісу з собою. Перед самим Новим роком татусь покликав Оксаночку допомогти йому майструвати годівничку для пташок.

–  А що то таке, годівничка? – допитувалася дівчинка.

–  Бачиш синичок на гілочці? – спитав тато.

–  Бачу, – відказала Оксанка.

–  Так ось їм та й іншим пташкам важко тепер  їжу шукати, снігу намело, треба допомогти бідолашним.

–  Я дуже хочу допомогти, – мовила дівчинка, – але як це зробити? – запитала.

–  Ось ми змайструємо пташкам маленьку їдальню, – підморгнув доні  тато.

–  Як це? – здивувалася Оксаночка.

–  Зараз побачиш доню, нумо допомагай. Ця їдальня і є годівничкою, – усміхнувся  тато.

    Татусь майстрував, Оксаночка допомагала, подавала татові то молоток, то якісь детальки дерев’яні, то цвяхи, то мотузочки. Нарешті тато задоволено проказав:

–  Ну ось, їдальня-годівничка готова.

І справді, на столі стояла маленька хатинка, з дахом і підлогою. Дівчинка похитала головою:

–  Ні, татусю, ще не готова, а де ж стіни, вікна, двері, столики та стільці? Тато засміявся:

–  Стін не треба, донечко, і всього решту теж. Ось побачиш, як воно буде, біжи лишень до мами, хай дасть шматочок хліба чи зернят. Оксаночка побігла до хати й миттю повернулася з окрайцем хліба в руці. Тато надробив хлібних крихт на підлогу годівнички, підняв її зі столу і пішов разом з дівчинкою  в сад. Ох і снігу ж намело – величезні кучугури! Ось минули сніговика, якого Оксанка вчора з татом зліпили, підійшли до яблуньки, що красувалася в біленькій шубці, тато трішки обтрусив гілочку і повісив годівничку-їдальню  навпроти віконця Оксанчиної кімнати. Щоб доня могла спостерігати за частуванням пташок.

–  А як же стіни, вікна, двері, столи і стільці? – не вгавала дівчинка.

–  Біжи до хати, доню, бо холодно, все через віконце побачиш, – лагідно сказав тато.

Оксанка миттю побігла до тепленької хати, а там так пахне. Це мама з бабусею щось смачненьке готують – завтра ж Новий рік, і ще так багато всього треба встигнути зробити. Ось і дідусь біля ялинки щось мудрує, на підлозі стоять коробки і пакети з різними новорічними прикрасами та ліхтариками.

–  Ходи, внученько, будемо ялинку прикрашати, саме час.

–  Зараз, дідусю, – відказала Оксаночка і побігла до своєї кімнати. Притулилася носиком до холодної, розмальованої морозом шибки, щоб краще бачити. А їдальня-годівничка – перед самим носом. Дівчинка  принишкла, бо побачила, що одна пташка залетіла в годівничку, сіла, озирнулася. Ось уже й ласує смачними крихтами. Знову голівку повернула, цвірінькнула щось своєю пташиною мовою, і до годівнички прилетіло ще кілька синичок. Ох і зраділа Оксаночка, що пташки тепер не будуть голодні. Тихенько, навшпиньки, щоб не налякати птахів, відійшла від віконця і побігла хвалитися побаченим дідусеві.

–  Дідусю, там синички прилетіли, крихти поїли!

Тут і тато в хату зайшов.

–  Татусю, я зрозуміла: не треба їм столиків і стільців, і стін не треба, бо як вони залетіли б їдальню-годівничку.

Дідусь усміхнувся, а тато доні підморгнув:

–  Ох ти ж моя розумнице! Нумо ялинку прикрашати. – Оксаночка  від радості заплескала в долоньки.

  Новий рік – казкова пора! Які тільки дива та різні пригоди не стаються в передноворіччя і в новорічну ніч. Ось і сьогодні над Оксанчиним будиночком, пролітала казкова фея. Махнула чарівною паличкою:

–  Бути казковому диву,- промовила і полетіла собі.

І почалися передноворічні дива. Раптом ожив сніговик, котрого зліпила Оксаночка з татом, заговорили синички і лісові звірята, тільки дівчинка про все це поки що не знає.

   Коли ялиночку прикрасили, тато ввімкнув ліхтарики, що засяяли на ялиночці різнокольоровими вогниками. Ялиночка була така гарна, так святково стало в кімнаті, що дівчинка закружляла від радості у танку. Задоволена Оксаночка знову підбігла до вікна, хотіла ще помилуватися пташками в годівничці і раптом побачила, що сніговик привітно помахав їй рукою.

– Ого,- промовила мала,- сніговик ожив, це ж треба таке! Біжу пограюся з ним у сніжки.

Вибігла в коридор, одяглася тепленько, взяла рукавички і гайда у двір.

– Дивіться, Оксаночка вийшла гуляти, – проспівали пташки. – Дякуємо тобі за смачний обід.

– Будь ласка, – промовила здивована дівчинка.

Вона ніяк не могла зрозуміти, як це вона розмовляє з синичками.

– Цікаво, що це зі мною сталося?

– Мур-няв,- нявкнув поруч кіт Барсик.

– Йди-но до мене, пухнастику, – проказала Оксаночка.

– От ще, не маю я часу. Потім, пізніше, бо маю ще справи,- відказав Барсик людською мовою.

– Ой, а як це ти розмовляєш? – спитала дівчинка.

– Як-як, так, як і ти,-  нявкнув кіт. – Це витівки казкової феї, вона начарувала. Хіба ти не знаєш? Перед Новим роком і в новорічну ніч частенько трапляються різні дива, – сказав Барсик і, поважно розпушивши хвоста, пішов за ріг будинку.

Оксаночка аж рота відкрила від такої несподіванки.

– Ходи гратися Оксанко, – почула дівчинка, озирнулася і побачила сніговика, що всміхався до неї і  підморгував вугликом-оком.

– Оце дива! – вигукнула Оксаночка.

– Нічого дивного,- відповів сніговик, – і таке буває. А що це у вас у хатині так гарно блимає і сяє?

– Це ліхтарики на прикрашеній до свята ялиночці сяють,- відповіла дівчинка.

– Ніколи такого не бачив,- промовив сніговик.

– Ми теж ніколи не бачили святкової ялинки,- прощебетали синички, – ніхто з лісових мешканців такого дива не бачив.

– Шкода, – сказала Оксаночка – це так гарно і весело.

– Ми полетимо до лісу і всім розкажемо новину,- сказали синички і полетіли.

– То що, граємо в сніжки? – запитав сніговик.

– Граємо-граємо,-  погодилася дівчинка, – і нумо ліпити сніжку.

За якийсь час повернулися синички, а з ними прилетіли ще й снігурі:

– Кажуть, у вас ялинка є незвичайна?- спитали.

– Так, є,-  відповіла Оксаночка,- але вона в хаті, ви її зможете побачити хіба що через вікно.

Пташки посідали на підвіконня і зацікавлено розглядали ялиночку, що мерехтіла різнобарвними вогниками.

– Гарна, яка ж гарна. От нам би таку в лісі, було б і в нас справжнє свято, – перемовлялися пташки.

– Придумала!- вигукнула дівчинка, – попрошу дідуся, щоб допоміг і вам свято в лісі  влаштувати, а ви поки пригощайтеся.

 Дівчинка помахала рукою новим друзям і побігла до хати. А снігурі та синички – мерщій до годівнички. Оксаночка з рум’яними від морозу щічками забігла в кімнату – і до дідуся:

– Дідусю, а в нас залишилися ще ялинкові прикраси?

– Залишилися. А тобі вони навіщо, внученько?

– Знаєш, дідусю, я ось думаю, у нас буде гарне новорічне свято з красунею ялинкою, а в лісових звірят такої немає. Може, й для них ялиночку прикрасити, хай і в них буде свято?

– Ну що ж,- почухав дідусь бороду,- добра думка, внученько. Завтра вранці підемо до лісу, прикрасимо звірятам ялиночку.

 Наступного дня, поснідавши, Оксаночка з дідусем стали на лижі, взяли новорічні прикраси та гостинці і подалися до засніженого лісу. Там дідусь відшукав найпишнішу красуню ялинку і нумо її прикрашати. Дівчинка дуже старалася, допомагала чіпляти кульки та сріблястий дощик, а ще розкладала під ялинкою звірятам гостинці: зайчикам – смачну моркву, білочкам – горішки, їжачкам – червонобокі яблука, кізонькам – капустяні листочки і запашне сінце та багато насіння для пташок.  Оксаночка чула, як пташки розносили всім лісовим мешканцям звістку, що і в них буде новорічне свято, що вже й ялиночка прикрашена стоїть, і тільки задоволено всміхалася. Коли вони з дідусем упоралися з роботою, рушили додому. Дівчинка озирнулася і побачила зайчика з білочкою, які махали їй лапками і дякували. Вдома Оксаночка, трохи зігрівшись, знову вибігла у двір до сніговика.

– Як ти гадаєш, задоволені будуть звірята?- спитала.

– Думаю, що так, у них ніколи раніше такого свята не було. Ти не образишся, якщо і я піду до звірят святкувати? – трохи зніяковіло запитав дівчинку сніговик.

– Ну що ти. Звичайно йди. А я піду насиплю зернят у годівничку, бо в гості ж прилетять пташки.

Вже вечоріло, Оксаночка насипала птахам зерна і хотіла вже йти до хати, та з-за рогу вийшов Барсик і ліниво проказав:

– Не забудь нового сніговика виліпити.

– Навіщо?

– Ну як навіщо, ти що, не знаєш? Коли дванадцята проб`є година, зникнуть чари казкової феї.

– То й що? – спитала дівчинка.

– Як то що? Ти перестанеш розуміти мову птахів та звірів, а сніговик залишиться там, у лісі. Як ти поясниш, куди подівся сніговик?

– А й справді, – погодилася дівчинка,- допоможеш мені, Барсику?

Барсик трохи повагався, ліньки було, але ж і Оксаночку він любив, тому погодився. Разом вони швидко впоралися з роботою, виліпили нового сніговика. От тільки замість морквинки  носом стала крижана бурулька, бо за морквинкою було вже пізненько бігти. Вийшла мама і покликала доню:

– Іди до хати, донечко, пора за стіл сідати, старий рік проводжати, новий зустрічати.

Барсик перший шуснув у теплу хату, за ним пішла і Оксанка, а на порозі зупинилася, прислухаючись. То, святкуючи, співали новорічних пісень у лісі звірята.