Лісовичок-казковичок

Якось забрела я у лісові хащі, бо хотіла грибочків назбирати. Притомилася трохи і присіла на пеньочок відпочити. Не встигла й оком змигнути, як побачила перед собою чудернацького дідуся з довгою бородою, який теж з цікавістю розглядав мене. Тоді зняв свого зеленого капелюха, що геть мохом поріс, і привітався:

– Доброго Вам дня.

– І Вам добрий день, – відповіла я, несподівано чомусь чхнула і вибачилась.

– На здоров’я, – мовив дідусь і діловито продовжив: – отже чхаємо. Застуда?

– Та ніби ні, – якось невпевнено відповіла я.

– Може я напою Вас цілющим чаєм для профілактики про всяк випадок? Це не зашкодить, та й поговоримо собі.

– Та ніколи мені чаї пити й розмовляти, – відмовлялася я. – Он ще грибів і півкошика не назбирала.

– Пусте, – махнув рукою Лісовичок. – Поки почастуємося й поговоримо, їжаченята та білченята зберуть Вам у кошик грибочків. Із цими словами дідусь тупнув ногою – і враз довкола нас виросло стільки грибів, що почало рябіти в очах. Тоді Лісовичок гукнув:

– Агов, їжачата, агов, білченята, ходіть-но сюди, мої любі!

         Вмить збіглися звірятка і почали насторожено поглядати у мій бік.

– Не бійтеся, друзі, це – наша гостя Казкарка. Зберіть, будь ласка, ось ці грибочки до її кошика, а я тим часом напою гостю чаєм та й вас неодмінно почастую.

     Закипіла робота. Я ж слухняно пішла слідом за Лісовичком до його хатинки, дивуючись, звідкіля він знає, що я Казкарка. Дідусь ніби почув мої думки, усміхнувся й хитро підморгнув мені:

    – Я багато всього знаю, і якщо захочете, то й вам чимало цікавенького розповім. Зможете потім діткам мої казкові історії розказати.

     Варто сказати, що живе дідусь Лісовичок в густому-прегустому лісі. Хатинка його геть поросла мохом та різними травами та ягодами. Лісовичок любить розповідати різні історії та казки, бо знає їх дуже багато. Залюбки розповідає усім охочим послухати. Поки Лісовичок гомонів зі мною, я з цікавістю роззиралася довкола по затишній, маленькій і охайній хатинці. А тим часом ніби самі собою на столі з’явилися чудернацькі горнятка з паруючим пахучим чаєм, дерев’яні мисочки з медом та варенням. Лісовичок розповідав цікаві історії одну за одною, поки я пила смачний чай, а мені здавалося, що я сплю і все це мені сниться. Аж раптом у двері постукали – і на порозі з’явилися білочки та їжачки з моїм кошиком, наповненим грибами.

– О, які ви молодці! – задоволено потер крихітні руки дідусь Лісовичок. – Проходьте ближче, сідайте до столу, прошу частуватися.

На столі з’явилися горішки для білочок та яблучка для їжачків. Звірята вмостилися на табуретах довкола столу, а найменша білочка вмить опинилася у мене на плечі й почала розглядати мене своїми оченятами-ґудзичками.

    – Руделько, не витріщайся на гостю, злазь, і дай людині спокійно чай допити, – лагідно насварив малу Лісовичок.

   Білочка крутнулася на місці й за хвилинку вже сиділа біля своїх друзів. Допивши чай, я чемно подякувала. Час був уже додому вирушати.

    – Спасибі вам за смачний чай, за грибочки, за гарну компанію, – звернулася я до дідуся та звірят. – Мені вже час повертатися, рада була познайомитись.

    – Заходьте ще, – примружившись, мовив Лісовичок, а звірята дружно помахали мені лапкам на прощання.

         Ішла я додому, дивувалася своїй пригоді, вірила й не вірила у дивовижу, котра трапилася зі мною.