Наймолодший вітерець

Поділитися

Високо в горах, у печерах неприступних скель, аж там, де вершини в небі приміряють хмаринкові панамки, живуть брати Вітри з усього світу. Всі вони дуже заклопотані своїми справами, а до рідного дому, злітаються, щоб перепочити, набратися сил, і знову у мандри.

Якось за вечерею наймолодший Вітерець промовив до братів:

– Які ви щасливі. Усі такі поважні та сильні, робите безліч справ. Тільки з мене нема ніякої користі, – сумно зітхнув малий.

– Чому ти так вирішив? – спитав найстарший брат Буревій. – Для того, щоб знати чи є з тебе користь, потрібно світами помандрувати, спробувати свою силу. Ти ще не мав нагоди десь бувати, нічого не зробив, то як можеш таке говорити?

Інші брати схвально загули, підтримуючи найстаршого брата, а малий знову запитав:

– А коли я зможу мандрувати, силу пробувати?

– Лягаймо спати, а завтра про все й довідаємося.

На ранок наступного дня, брати Вітри розлетілися світами по своїх справах, тільки брат Буревій залишився з наймолодшим Вітерцем, і сказав йому:

– Сьогодні твій перший виліт у світ. Ось тобі від мене порада. Літай, придивляйся до всього, а далі Матінка Природа підкаже тобі, як діяти. Тоді ти зрозумієш, для чого ти тут, і що маєш робити.

– Гаразд, – промовив наймолодший Вітерець, і трохи ніяково озирнувся довкола.

– Все буде добре, –  підморгнув йому брат Буревій, і попрощавшись до вечора полетів у своїх вітряних справах.

– Що ж, треба спробувати, – мовив сам до себе Вітерець.

Легко відштовхнувся від скелі й полинув розправивши крила. Йому так сподобався той політ, що вмить стало гарно й весело на душі. Ось тоді, почув Вітерець голос Матінки Природи:

– Легенько літаючи, ширяючи над землею, будеш холодити-повівати, спеку проганяти, усім будеш помагати.

– Спасибі, Матінко Природо, – радіючи відповів наймолодший Вітерець. – Ось тепер і в мене є справа, буду і я корисний.

Полетів Вітерець над полем, де працювали люди. Сонечко припікає, спека неймовірна, ніде холодочка немає, важко людям працювати. Дмухнув легенько наймолодший Вітерець, охолодив спекотне повітря. Люди подякували, бо стало легше дихати. А він усміхнувся й полетів далі. Незабаром притомився, й сів перепочити на гойдалці з вербових гілок. А верба росла біля ставка, що виблискував сріблом на сонечку. Бачить наймолодший Вітерець посеред ставочка на зеленому листочку сидить Коник Стрибунець сумний-сумний.

– Привіт Конику Стрибунчику, чого журишся? – спитав Вітерець.

– Здоров-будь, Вітерочку. Та от думаю, як би то мені до берега дістатися? Додому вже час, а я тут застряг.

– Не біда, допоможу тобі зараз, – весело промовив наймолодший Вітерець.

– Тримайся міцніше! – гукнув. Тоді легенько дмухнув на листочок, і той рушив з місця. А далі ще, і ще, і вже наш Коник Стрибунець, наче капітан на кораблі поплив до ближчого берега. За лічені хвилини Коник Стрибунець дістався безпечного місця.

– Дякую тобі друже, що допоміг мені. Без тебе, не скоро ще був би я вдома.

– Та я нічого особливого й не зробив, тільки трішки дмухнув.

– Може й так, але для мене це дуже важливо. Якби не ти, ночував би я на листку серед води, а вдома рідні хвилюються. Та й вечерею міг стати якійсь Жабці, а завдяки тобі, я живий-здоровий повернуся додому.

– Хай щастить тобі Конику Стрибунчику, – всміхаючись відповів наймолодший Вітерець, і подався далі.

За якийсь час, долетів він до підніжжя гори. Бачить сидить за кущем маленьке Зайченятко й тремтить від страху, а до нього наближається хижий Вовк. Зрозумів Вітерець, що зараз біда буде, навіть не біда, а катастрофа. Ще якась мить і Вовк впіймає Зайченя. Що робити? А біля підніжжя гори пилюка, пісок і каміння. Як дмухнув Вітерець з усієї сили, аж вся пилюка разом з піском і дрібними камінчиками полетіла у бік Вовка. Той почав кашляти, чхати, очі лапами терти, а Зайченя за той час дісталося безпечної нори, де на нього вже чекала матуся Зайчиха.

– У-у-у-у, – завив сердито Вовчисько. – І де ти взявся на мою голову Вітрисько, очі мені засипав, через тебе я не повечеряв смачною зайчатиною. У-у-у-у!

– Вовче, вовче, – присоромив сіроманця Вітерець. – Хіба можна маленьких ображати? Ти великий, сильний, як не соромно? Іди скоріш звідсіля, й ніколи не повертайся. Тепер я тут вартуватиму, тебе розбишаку пильнуватиму. Не дозволю кривдити малечу.

Що казати? Піймавши облизня, злий Вовк пішов до лісу злий і голодний.

– Дякую тобі добрий Вітерець, що врятував моє дитя Зайченятко, – мовила мама Зайчиха, пригортаючи малого синочка. – Якби не ти, пропало б.

– Мені не важко було боронити маля, але зізнаюся, що я й сам за нього злякався. Бережіть себе, бо хоч я й насварив Вовка, він може ще повернутися – сказав на прощання наймолодший Вітерець і подався до рідного дому. Хоч був стомлений, але дуже щасливий, бо вже точно знав, що й він приносить користь…

  • 27.01.2023