Колись давно в нашому краї, де буяли зелені ліси, височіли гори, квітувала природа, біля бурхливої річки жила українська сім’я. Мати була красивою, співучою і дуже роботящою. У заквітчаній хатині завжди було вдосталь харчів, спечений смачний хліб, вишиті рушники на стінах. Батько мав золоті руки – будь-яку роботу міг виконати, й усе йому вдавалося. Був у них син Тарас, талановита і розумна дитина. Він завжди допомагав батькам і справно виконував свої обов’язки. Сім’я жила весело, в достатку та здоров’ї, у мирі й любові, аж поки в їхньому краї не поселився дивний...

Народження. У повітрі запахло весною. Старий і кремезний Дуб, що стояв на галявині густого лісу, раптом стрепенувся, потягнувся після довгої холодної зими і … прокинувся. А на молодій гілочці, що виросла тільки минулої весни, заворушилась маленька брунька. – Ой-ой-ой, як же мені лоскотно, – почулось із середини.  Перестаньте мене лоскотати. Ой, не можу більше, ой, зараз лусну. І враз – бринь: розпукнулася брунька, а з неї виглянув молоденький, зелений Листочок. – Як же тут цікаво та гарно! – вигукнув він. – А хто ж це мене лоскотав? Ану признавайтесь. –...

За морями, за горами, у зеленому лісі, біля невеличкого села, жили-були собі різні звірята. Не знали вони горя та біди, бо доброго мали володаря. А володарем на той час у них був могутній та справедливий Лев. Любили звірі та поважали його. Завжди радились з ним, і цар завжди намагався розсудити їх справедливо. Та одного разу перший радник царя старий Вовк, який пережив уже не одного володаря на своєму віку й усім вмів прислужитися, сказав: – Великий царю! Дуже раді ми, що саме ти правиш нами. Ще не було у лісі...

Чи знаєш ТИ, що таке мамине серденько? Думаєш, воно таке, як на малюнку в енциклопедії? Ні, дитино, серце набагато більше. Цього не зобразиш на жодному малюнку. А головне, що у серці основне місце займаєш ТИ. Так-так, саме ТИ… Дивне серце, правда? Поки Тебе не було, там поміщалося багато всього. Але після Твого народження це все потіснилось, і більшу частину серденька зайняла дитина. Саме діти є господарями маминого серденька.  І лише вони його можуть розбити.   Жив собі хлопчик Андрійко. Чудовий хлопчик, розумний, але зовсім не шанував своїх рідних. «А що?...