Пригоди киці Багіри на острові Кліппертон

Недільного ранку киця Багіра отримала загадковий блакитний конверт. Її серце радісно застукотіло… Це було запрошення на відпочинок до берегів Тихого океану, на загадковий острів Кліппертон. «Нарешті мої мрії здійснилися», – вигукнула вона.

Багіра заметушилася по кімнаті… В дорогу вона взяла свій купальний костюм, який персонально для киці пошила сама Ніна Кичі, шорти, футболку, солом’яний капелюшок та підводне спорядження.

Спочатку киця летіла літаком, а потім гелікоптером дісталася до острова Кліппертон, де її зустрічали – морські птахи олуші.

Киця була вражена краєвидом… Високі пальми, здавалося, впиралися в саме небо, а їх широким зеленим листям можно було закрити цілий будинок від палючого сонця. Гори, ніби  виходили з океану після купання, а їх спини та п’яти наздогоняли пінні океанські хвилі…, а навкруги омріяний золотистий пісочок.

– Вітаємо кицю Багіру на нашому коралловому острові, – мовив поважний вожак олушів Кинвіп V.

– Я зачарована красою кокосового гаю, а особливо – вашою гостинністю – відповіла киця. Яке цікаве ім’я, але щось воно мені нагадує.

– Наш рід дуже давній, ми далекі родичі курей.

– О! То якщо прочитати навпаки Кинвіп, то виходить Півник!

– Авжеж, ви дуже кмітлива кіцька, – посміхнувся Кинвіп V – Прошу за мною.

Його голубі лапки попрямували в сторону гніздового містечка олушів, а за ним почимчикували всі його піддані: кури, півники та курчата.

Багірі запропонували розташуватися у найкращому двоповерховому гнізді, але їй більше до вподоби були високі пальми з їх розлогим листям.

На світанку киця почула якесь схлипування. Миттю опинившись на землі, підбігла куріпочки Олушки, яка гірко плакала.

– Що трапилося?

– Раз на рік ми відкладаємо два яйця, але народжується лише одне пташеня, інше мусимо віддавати ненажерливим крабам. Вони захопили наш острів декілька століть тому, припливши на якомусь піратському фрегаті. З того часу ми не маємо спокою, а краби стали повновласними господарями острова.

– Але ж вас так багато! І у вас такі міцні дзьоби!

– Так, але крабів ще більше. Вони злі та нещадні. Їх міцний панцир тяжко пробити. І поки розправляєшся з одним, інший вже зробив свою “чорну” справу. От ми і оплакуємо наперід своїх ненароджених курчаток. Вони не переможні-і-і-і – знову заридала олушка.

– Не може бути щоб не було можливості їх перемогти.

– Я чула, що вони мають таємницю, та її ніхто незнає… – тяжко зітхнула Олушка.

– Таємницю?! Немає жодної таємниці, якої б не розтаємничила Багіра та її чарівний кігтик! Коли прийдуть краби за даниною?

– Коли сонце почне омивати свої промені в океані, а тихий голос хвиль співатиме колискову нашому смутку.

– Мур-мяу! Не буду я кицькою Багірою, якщо не допоможу вам!

– Облиш, Багірочко, ти краще сама стережися. Бо вони можуть бути за кожною скелею, за рифом, камінчиком.

Та киця вже її не слухала. Вона піднімалася на вершину скелі, намуркуючи:

«лапки мої  м’якенькі,

ступайте тихенько,

вушка чорненькі,

слухайте чемненько.

Тоді ми крабів переможем.

І нашим друзям допоможем.

Ось і вершина. Подивилась Багіра на море та не побачила жодного краба, очі її замилувалися жовтогарячим килимом, який розстилався на березі океану. Але пильніше придивившись, помітила, що він ворушиться.

– Та це ж краби! – прошепотіла киця.

Поряд загуркотів камінчик, і Багіра причаїлася. З маленької печерки пролунав шепіт:

– Швидше рухайся, Рамусе! А то не встигнемо приєднатися до інших, та ще й  на обід муренам можна потрапити!

І з печери посувалися два краби, прямуючи до килима. «Ах, ось яка ваша таємниця! Ну, стережіться!» – кицька миттю кинулася до олушів.

– Хто такі мурени? – захекано запитала.

– Це риби – страховиська, які живуть на дні океану в печерах, але часом виринають за здобиччю.

– Ось вони мені і потрібні. Подайте моє підводне спорядження. Та мерщій. Скоро вечір.

Митю Багіра натягла пірнальний костюм, ласти, акваланг. Олуші віднесли її подалі від берега. І Багіра вперше (не враховуючи її розваг з хвильками) пірнула в води Тихого океану.

Спочатку вона дуже перелякалася. Але згодом звикла і навіть на мить, зачарована красою підводного царства, забула, що їй потрібно розшукати риб-чудовиськ. Та побачивши зграю жовтих рибок-султанів, усе пригадала. За допомогою свого чарівного кігтика вона запитала їх, як знайти мурен. Ті спочатку не захотіли їй допомогти, Але дізнавшись, що вона є родичкою самої Сеймур, незважаючи на свій страх, відпровадили її до жахливих печер.

Мурени не примусили себе довго чекати. Їх зміїні голови повисувалися зі своїх боків. Та Багіра заспокоїла їх. Розповіла про біду олушів, пообіцявши за допомогу можливість поласувати крабами.

Сонечко вже сідало в океан. А краби наближалися за здобиччю. Бідні птахи вже втратили надію на порятунок, коли з океану на спині мурени-отаманші випірнула кицька Багіра, а за ними зграя мурен. Розбійників – крабів охопив жах. У паніці вони кинулися хто куди, та не розгубилися мурени. Вони швиденько розправилися з крабами.

Так Багіра допомогла птахам позбутися ворогів, а муренам наласуватися досхочу.

Решту відпустки  вона провела у колі вдячних друзів та їх маленьких курчаток-олушиків, насолоджуючись співами океану…