Дорогою до країни Знань

Осіннього сонячного ранку Багіра прокинулася і побачила біля свого ліжечка чудовий портфельчик – подарунок феї Алокш, яка запрошувала кицю та її друзів здійснити подорож до країни Знань.

Вона швиденько вмилася, одягнулася і вибігла з хати. А на дворі її вже чекали бегемотик Мучо, курочка Клювочка, козлик Боб та мишка Хвалюшка. Багіра навіть зупинилася на Мить від несподіванки. ЇЇ друзі Були гарно вбрані, охайно зачесані й усі мали ранці, а в руках тримали великі букети квітів.

– Ну, що, готові? – запитала фея Алокш, яка несподівано з’явилася, як завжди з’явиляються всі феї.

– Так! – серйозно відповіли вони.

– Але пам’ятайте, що дорога буде нелегкою і вас чекає багато випробувань, а найголовніше – треба перемогти підступного та хитрого ящура Невчися.

– Та я його одним помахом  свого хвостика переможу! – вигукнула мишка Хвалюшка.

– Я його запитаннями замордую, – прогудів бегемотик Мучо.

– А я  …

– Припиніть вихвалятися, – спинила їх киця. – ходімо вже!

– Щасти вам, малята! – побажала фея. – Я чекатиму вас у класі.

І наші друзі вирушили в дорогу. Йшли вони спочатку полем, по мостику перейшли через річку, потім стежиною звернули до лісу. Друзі весело розмовляли, співали. Та раптом дорогу їм загородило звалене дерево.

– Цікаво, чому це дерева звалюються? Щось тут не так, – замислився бегемотик Мучо.

– Мені страшно! – затремтіла Клювочка.

– Що ж нам робити? – запитав козлик Боб.

– Не бійтеся. Треба обійти дерево, – мовила Багіра.

– Ха-ха-ха, – донісся згори страшений регіт. – Обминути їм хочеться! А куди це ви взагалі зібралися?

do krainy znan

Із-за дерев з’явився триголовий ящур Невчись. Що то була за потвора! Весь брудний, кошлатий. Друзів охопив жах. Курочка затремтіла, бегемотик заплющив очі, мишка сховалася під  гілля, а козлик від страху з’їв свій букет. Тільки киця не розгубилася.

– Ану, вступися з дороги! Зараз як вискочу, кігтики як випущу, всього тебе подряпаю, будеш тоді знати!

– Ой, перелякався. Та йдіть собі, хто вас тримає! Певно, в країну Знань поспішайте?! Але що там цікавого? Лише нудні правила. Нумо, краще пограймося у доганялки! Це весело! Хіба ні?! А як не будете зі мною грати, я вас з’їм.

– Ну, то починаймо! – Дев’ять, три… доганяйте.

– Постривай, постривай, – промовила Багіра. – А чому саме дев’ять, три?

– А це все, що я знаю! – з гордістю відповів Невчись. Але чомусь відразу став меньшим.

– Хі-хі-хі, – Засміялася мишка Хвалюшка, – у країні Знань можна все вивчити і ще багато чого довідатися.От слухай:

 

Є один, і два, і п’ять,

три , чотири, сім і вісім.

Треба вчитись рахувать,

Знати звірів, птахів в лісі.

Знати, чому жовтіє лист,

Чому опадає…

В морі, чому вся вода

Ніде не витікає.

І як вірно написати:

«Му-чо вмі-є вже чи-та-ти»

 

І тут одна голова ящура дмухнула на Хвалюшку лінню. І мишка  закінчила свій віршик так:

 

Скільки цифр, літер, речень…

Ой, вже кругом голова.

Купа правил, заперечень.

Їх багато – я одна!

 

– Що це зі мною? Як хочеться спати…

Тоді запитав бегемотик Мучо:

– Невчисю, а чому на небі місяць світить?

– Не знаю, – промовив ящур і став ще меншим. А друга голова дмухнула лінню на бегемотика, і Мучо сказав:

– Це, щоби зіркам не було сумно, – і також почав засинати.

– А відгадай-но загадку, Невчисю, – промовила Клювочка.

Жовтесенька , як сонечко,

Я тата й мами донечка,

Хоч ще і не доросла,

Клюю пшеницю й просо.

Ховаюся під тином,

Коли летить шуліка,

Я влітку ще дитина,

А восени – велика.

– Це … соняшник, – відповів Невчись.

– А от і ні, – промовила Клавочка.

І ящур знову зменшився. Але третя голова дмухнула на нею лінню, і курочка почала позіхати.

– Розв’яжи задачу, – виступив уперед  козлик: „У мене чотири капустини. Дві я віддав тобі. Скільки  залишилося у мене?”

– Усі. Бо я капусти не їм. І ящур став таким самим на зріст, як і наші друзі. Але три голови з останніх сил дмухнули на козлика лінню, і він мовив:

– А, зрештою, мені більше… – і також почав кліпати оченятами.

Поглянула на своїх друзів Багіра, зрозуміла, що треба їх рятувати. Пригадала веселу математичну лічилку, якої навчила її фея Алокш.

– Ану, ставайте на зарядку. Слухайте і запам’ятовуйте.

 

Раз, два – дерева,

Три, чотири – вийшли звірі,

П’ять, шість – паде лист.

Сім, вісім – птахи в лісі.

Дев’ять, десять – це сунички підняли червоні личка.

 

Друзі спочатку поволі, а потім все швидше почали повторювати за Багірою лічилку і… прокинулися, звільнила їх лічилка та зарядка від сну та байдикування .

– Подивіться на цього малесенького, бруднесенького Невчися! Хіба тобі не соромно ходити таким брудним і бути таким невігласом?

І ящур гірко заплакав.

– Та я ж не такий вже поганий. Це все від того, що у мене друзів немає. Чим більше з мене звірі насміхалися, тим страшнішим хотілося бути. І не їв я ніколи нікого. Так тільки страху наганяв.

Звірята переглянулися, про щось тихенько поговорили…

– Ми будем твоїми друзями, але за умови, що ти станеш чемним та охайним і позбудешся свого лінивого дихання. Тоді ми візьмемо тебе з собою.

– Та я.., я… миттю, – радісно вигукнув Невчись. І зник за деревами. Через деякий час він повернувся чистесенький, із двома букетами квітів, а три голови радісно посміхалися.

Один букет він простягнув козликові: «Це тобі, математику, тільки більше не їж».

Усі горді та щасливі попрямували до країни Знань, де їх вже чекала вчителька фея Алокш. А саме до Школи!

Приходьте і ви вчитися. Та самі мої казочки читати.

Мур-мяу до нових зустрічей!

Дорогою до країни Знань

Пригоди киці Багіри на острові Кліппертон

Дорогою до країни Знань

Різдвяні мультфільми

Новіший допис

Відповісти

avatar
wpDiscuz
<-- -->