Як посварилися братик із сестричкою
В одному старому місті жив добрий чародій, якого так і звали – Чародобр. Він дуже не любив сварок, а особливо йому було прикро, коли сварилися діти. У Чародобра була скляна кулька, крізь яку він оглядав ціле місто. Кулька була рожева, але, коли десь виникла сварка, вона ставала сірого кольору…
Одного сонячного ранку прокинувся Чародобр і побачив, що кулька сіра, невесела. А сталося ось що…
Микола і Ганнуся, його молодша сестричка, прокинулися, коли сонячне проміння заповнило цілу кімнату.
– Миколо, заправ мою постіль! Негайно! – наказала Ганнуся. – Бо я маленька, я не можу!
– Та яка ти маленька? Вже давно виросла. Заправиш сама! Чого це я маю дівчиську прислуговувати?– грубо відповів брат.
– А я не буду з тобою гратись! Ось так! І пилюку більше не допоможу витирати.
– Ну і не треба…
Сидять вони набурмосені, один на одного не дивляться.
„У, набридлива муха. Ось перетворилася би на неї”, – думає Миколка.
„У, набундючений індик. Такий самий, як у баби в селі”, – бурмоче під ніс Ганнуся.
В цю мить з’явився Чародобр.
– Ох, як набридли мені ваші сварки!
Тільки вони засмучують моє серце і мою кульку. Помиріться і будьте добрими й уважними один до одного.
– Я не підійду перший до тої набридливої мухи! – вигукнув Миколка.
– А я , а я… взагалі ніколи! Індик набундючений!
– Ну, що ж, якщо така між вами неприязнь, тоді нехай ваші побажання здійсняться.
Змахнув чарівною паличкою – і з’явився індик навколо якого кружляла здоровенна муха. Ще один помах – і індик опинився на пташиному дворі, зникла і муха.
Літає муха по вулиці, гріється на сонечку, радіє, що нічого робити не треба. Раптом побачила вона дівчаток, які гралися ляльками. Підлітає до них:
– Візьміть і мене до себе! – Але дівчатка не розуміють, що говорять мухи.
Відмахуються від неї:
– Ой, яка огидна муха. Йди геть!
Зрозуміла Ганнуся, що з нею сталося. Гірко заплакала.
Летить, сама не знає куди. Не помітила, як потрапила на пташиний двір, де поважно ступав індик.
У цей час бігли хлопці з м’ячем у футбол грати. Кинувся Миколка за ними, та побачив своє відображення у калюжі і згадав, що з ним трапилося. Засмутився він. Але що вдієш?
Цієї хвилини вийшла з хати господиня.
– Оце лишенько! В індика голівонька похилилася! Мабуть, здохне. Зарубаю його краще, добра вийде юшка!
Схопила того індика, зв’язала мотузкою, щоби не втік, а сама пішла по сокиру.
Муха – Ганнуся підвела очі й побачила індика – Миколку. Рвонулася до нього, але не помітила павутиння…
Прилипли лапки до павучих ниток. А павук тільки того і чекав. До мухи підповзає, жахливо посміхається:
– Дзижчи, дзижчи скільки хочеш, а не утечеш од мене!
– Миколечку – братику, рятуй мене!
Почув це Миколка – індик, кинувся до сестрички, але мотузка не пускає. Стрибнув раз, другий і впав. А павук уже близько… Але Миколка витяг шию, клюнув павука, звільнив сестру.
А тут господиня з сокирою йде. Взяла індика, занесла над ним сокиру, та муха просто в око її вкусила.
Здійнявся в цю ж мить вітер. Закрутилося все навкруги. Спалахнула блискавка… Миколка і Ганнуся опинились у своїй кімнаті. Поглянули, а вони знову -діти! Зраділи, кинулись обійматися. Тут з’явився Чародобр і запитав:
– Ну, що, чи добре вам було?
– Ні , дуже погано. Обіцяємо тобі Чародобре, що більше ніколи не сваритимемось.
І з того часу діти допомагали одне одному. Ганнуся сама застеляла своє ліжечко, а коли у неї щось не виходило, на допомогу завжди приходив Миколка. Діти все робили разом і більше ніколи не сварилися.
А скляна кулька Чародобра з того часу стала рожевою.
