Чарівна ніч перед святом

bagiraМоє мур-мяу вітаннячко всім хто прийшов до мене в гості. Я – киця Багіра, казкарка та витівниця, а ще на правій лапці я маю чарівний золотий кігтик.

Тільки прошу не плутати мене з пантерою Багірою.Таке ім’я мені дали  за те, що ношу чорну шубку, люблю дітей і надзвичайно віддана своїм друзям.

Моя прабабуся Сеймур намуркувала казочки самій Шахерезаді, які потім казкарка переказувала жорстокому шаху. Вони пом’якшили його серце. Він полюбив усіх тварин і птахів.

Відтоді кошенята – нащадки Сеймур – були найдорожчими подарунками султана, які він робив найдостойнішим.

Такий подарунок отримав і Галицький князь. Так наш рід оселився у краю гір та полонин, де течуть стрімки річки та водограї, де ростуть такі високі смереки , що на їх верхів’ї відпочивають хмаринки. Там де живе казка, яка сьогодні завітала до вас.

На краю села під високою смерекою стояла дерев’яна хатина в якій жила маленька Оксаночка зі своєю бабусею та улюбленою кицею Багірою.

Минулої зими батьки дівчинки пішли в гори та потрапили у полон до страшної баби Віхоли, а з цього полону рідко хто повертався, бо хто до неї попадає, той навіки замерзає.

Відщебетала весна, промайнуло жарке літо, дощиком проплакала осінь. Знову прийшла зима. Хурделиця крутила сніжинки, заставляючи їх танцювати якийсь незрозумілий танок під протяжний спів Вітерця-Морозка.

Вечоріло. В хаті на печі грілася кицька, бабуся готувала вечерею, а маленька Оксанка читала казку про зачаровану принцесу. Дівчинка захворіла і не виходила на  прогулянку вже декілька днів.

charivna nich_1

Вечір був незвичайний, адже наближалось свято Миколая. Всі були в очікуванні приємних несподіванок та подарунків…

– Так, правду казала Леся, дуже цікава казочка – мовила Оксанка, закриваючи книжку.

– На білім світі дуже багато цікавих казок – сказала бабуся. – Кажуть люди, що в наших Карпатах є гора, висока – висока. Раз на сто років в ніч перед Святом можна почути гуркіт,- це гора відкриває вхід до печери. Потім настає тиша, а через мить все навколо заливає різнокольорове сяйво та починає лунати чудова мелодія – в середині печери зацвітає дивовижної краси Кришталева квітка. Тому хто ту гору знайде, та зірве квітку, вона здійснить заповітне бажання. Якщо вірно кажуть люди, то сьогодні вночі вона зацвіте. Та баба Віхола нікому не дозволить Кришталеву красуню зірвати.  Он як лютує!

– О,  як би то мені знайти квітку! Я так мрію щоб повернулися мама й тато і принесли мені гарну ляльку з золотим волоссям. Та до ночі не одужаю, гори не знайду – зітхнула Оксана. – Багірочко, а от ти б пішла зі мною у таку  небезпечну подорож? – Мурчиш собі на теплій пічці, не хочеш ти ляльки. Тобі краще б побільше сметанки та молочка!

– Мур-мя-у, мур-мя-у – погоджувалася з Оксаною киця.

– А чи це правдива історія, бабусю?

-Хто зна, може так, а можі й ні. Просто гарна казка. Глянь, он як закрутило, завіяло! -Та заради  твого бажання я б сама пішла в гори, але вже стара та немічна о-хо-хох…- зітхнула бабуся, заглядаючи у вікно. І щоб не почула Оксанка, прошепотіла – хотіла б, дитинко, твою мрію здійснити, але батьків твоїх не в моїй силі повернути, бо велику владу має Віхола! Та й на золотокосу грошей багато треба – потай втерла сльозу бабуся, що накотилася на очі та звернулася до онуки – Вже пізно, дитинко, пора вечеряти та й спати лягати.

Оксаночка була дівчинкою дуже чемною, тому не барилася. Швиденько поскладала свої іграшки, повечеряла, зібрала зі столу посуд. Хоч була маленька та в усьому хотіла допомогати бабусі.

Впоралися з хатньою роботою, помолилися та й полягали спати.

Годинник на стіні пробив дванадцять разів… На вікнах з’явилися дивовижні квіти. Побули мить та злетіли метеликами і розсипалися над іграшковим куточком сріблясто-золотим пилом. Почувся шепіт та вовтуження. Це прокидалися Оксанчині іграшки. Адже відомо, що всі іграшки вночі оживають, розмовлять між собою та вирішують дуже важливі іграшкові справи…

Киця Багіра зібрала іграшкову раду.

– Ви всі чули розповідь про Квітку та Оксанчине бажання?!

– Так ми чули, – відповіли іграшки – але нам нічого не відомо ні про гору, ні про квітку…

– А мені відомо. Історія ця правдива – озвався старий дерев’яний ведмедик,– гора, дійсно є, знаю де вона. Ще до того, як мене зробив старий дід-різьбар та подарував таткові Оксанки, коли той ще був маленьким, був я гілкою дуба, який ріс неподалік тієї гори. Бачив, як в чарівну ніч зацвітає Кришталева квітка дивної краси… Дорогу показати можу, але нам треба прийти раніше Тої, що намагається Кришталеву квітку зірвати,- голос ведмедика перейшов у шепіт –  та заморозити все навколо.., це страшна баба Віхола разом зі своїми помічниками.

– Та невже така страшна?! Якась собі хурдя – мурдя сніжком повіває. Я її не боюся та піду до гори. Хто зі мною піде за квіткою? – спитала Багіра.

На мить запанувала тиша.

– Як би там не було, а ми мусимо цю Кришталеву квітку зірвати для нашої Оксаночки, адже вона така добра, я піду – сказала мишка Хвалюшка, поправляючи бантик на сіренькому хвостику.

– Вона так про нас піклується – додала курчатко Клювочка, задоволено поглядаючи на своє новеньке яскраво-синє платтячко, пошите Оксанкою – я теж піду. А ти, ведмедику?

– Ну що з вами робити? Поведу, щоб не заблукали, але це дуже небезпечна подорож… – пробурмотів дерев’яний ведмедик.

– Ми чекатимемо на ваше щасливе повернення! – сказали інші іграшки.

– От і славно! Уперед, сміливці! – вигукнула киця.

Друзі заспівали веселу пісню і вирушили в дорогу.

 

Горами та долинами

Чарівним нашим краєм,

Крокуємо за квіткою

Та пісеньку співаєм

Вперед! Вперед!

Веселою юрбою

За квіткою, за квіткою,

за чарівною!

Ми можемо втомитися,

Але не сумувати.

Ніщо не перешкодить нам

Цю пісеньку співати.

Вперед! Вперед!

Веселою юрбою

За квіткою, за квіткою,

за чарівною!

 

А в цей у своїй крижаній печері біля круглого столу вітри та морози на чолі зі страшною бабою Віхолою обмірковували, як цієї ночі зірвати Кришталеву квітку.

charivna nich_2

Засніжені стіни печери прикрашали льодяні скульптури людей, тварин, та птахів.

Це були в’язні, яких баба Віхола перетворювала на кригу.

– Ну от настає  чарівна ніч перед Святом. Льодяне дзеркало, покажи дорогу до гори, де росте Квіточка…Так бачу, бачу… ось дорога.., а це хто по ній йде?! Та це ж Оксанчина… та не встигла вона договорити, як до печери залетів Вітерець–Морозко.

– Ваша велична морозильність, вельмишановна холодильність, засніжена всесильність! Якісь іграшкові звірята на чолі з кицькою маленької Оксанки, що живе на краю села наближаються до гори Кришталевої квітки!

– Ну що ж, я гадала, що Оксанку ми застудили і вона не зможе піти за Квіткою.То вирушила кицька, і вона міркує, що дійде до квітки?! – Ха-ха-ха- засміялася Віхола та так страшно, що навіть у морозів «пішов мороз по шкірі»…

– Не буде цього! Ніхто не милуватиметься красою Чарівниці, ніхто не зірве квітки крім мене! Тільки моє бажання  перетворити цю країну на країну вічних снігів здійсниться! Ніколи тут не буде літа, а все навкруги стане крижане. І тільки я буду панувати! – Вітри люті, вітри злі – мої чатові, летіть розкидайте в різні боки цих нахаб, а ти, Заметіль–Засинальнице, заспівай їм колискову, нехай заснуть вічним сном і я пертворю їх на кригу. І швидше!!!

А наші друзі, долаючи високі снігові кучугури, поволі добиралися до вершини гори. Ось вони вже біля печери…

Але раптом здійнявся шалений вітер, який розкидав іграшки в різні боки. Ведмедик затримався за дерево, курчатко Клювочка заховалася за каменем, мишка Хвалюшка хвостиком зачепилася за гілку малини, а кицю Багіру занесло в глибоку яму.

Вмить вітер стих і залунала колискова. Це заспівала Заметіль – Засинальниця:

 

Мечу, стелю, затягаю,

Морокою накриваю

Розстеляю килим білий…

Забираю ваші сили

Лю-лі, лю-лі, лю-лі, лю-лі

Ваші оченька поснули

Засипайте, спіть, звірятка,

Не повернетесь до хатки.

Станете на довгі зими

Іграшками крижаними.

 

Мишка, курчатко, ведмедик та Багіра поволі стали засинати. Звірята зовсім забули чому вирушили в дорогу.

Але Багірі наснилася Оксаночка, що бавиться золотокосою лялькою. Киця згадала, що має принести квіточку для дівчинки і… прокинулася. Ледве вибравшись з ями кицька побачила своїх друзів, перетворених на крижані іграшки.

Саме в цей час відкрилася гора і всередині зацвіла Кришталева квітка дивовижної краси. Кожен пелюсток вигравав різними кольорами та лунала така чарівна мелодія! Здавалося, ангели грають на небесних інструментах. Зачарована таким видовищем кицька  Багіра не могла навіть поворухнутися.

Та раптом з’явилася баба Віхола.

– Це моя квітка, я зірву її – вигукнула вона грізно. – Здійсниться моє бажання!

Та кинулася до печери. Але киця  свій чарівний кігтик спрямувала на бабу Віхолу і він засяяв сонячним промінням. Віхола завмерла.

– Ой, ой забери це світло! – взмолилася Віхола, намагаючись уникнути променів.

– Ніколи не бувати тому, щоб зло перемагало. Іди геть у свою крижану печеру! – наказала Багіра.

Кігтик киці засяяв ще дужче. Віхола не змогла витримати тепла та світла і втекла. А киця  підійшла до квітки.

– О, Квіточко – красуне, дозволь мені віднести тебе маленькій Оксаночці – проказала киця і зірвала Кришталеву квіточку.

– Та як мені розморозити моїх друзів?! Чарівний кігтик, допоможи! І спрямувала свій кігтик на крижані фігурки. Та кігтик втратив силу у боротьби з Віхолою і крига не розтопилася.

– Що ж мені робити? – заплакала киця. Як зняти чари?

– Замов бажання і я виконаю його, ти ж мене зірвала! – почула киця кришталевий голос квітки.

– Твоя правда, та бажання тільки одне. Не для себе ми тебе, квіточко, добували!

– Тоді тільки теплом свого серця ти зможеш оживити своїх друзів, але сама заснеш вічним сном! – мовила квітка.

– Не можу я покинути в біді вірних друзів, вірю, що вони встигнуть до сходу сонця дійти до хатини та принести Кришталеву квітку дівчинці. Я віддаю тепло свого серця!..

Хуртовина стихла. На небі засяяли зірки. Місяць освітив доріжку через гори та полонини аж до самої хати під смерекою. Іграшки поволі приходили до тями

– Ой, як довго і міцно ми спали – промовила Клювочка.

– Дивіться, Багіра нежива, – схлипнула мишка Хвалюшка. – Та у неї в лапці Квіточка.

– Треба мерщій її віднести у хату, – проказав ведмедик. – Бачите і пан Місяць нам допомагає. Поквапимось, скоро світанок, і ми знову станемо звичайними іграшками.

Оксанка прокинулась дуже рано. Поглянула на  іграшковий куточок і побачила свою кицю що тримала у в лапці Кришталеву квітку.

– Бабусю, бабусю, іди сюди швидше. Багірочка квіточку мені принесла!

– Так, дитинко, це і є Кришталева красуня – ставлячи на лаву відра з водою, промовила жінка.- Але ж наша киця не ворушиться, не дихає! Ой , леле, що ж робити?

– Я знаю, – сказала Оксанка. – хоч і мріяла я про ляльку із золотим волоссям, та головне, це віддані друзі. А з ними ми і тата з мамою з полону визволимо.

– О, Квіточко, бажання моє здійсни і мою найкращу кицю оживи!

Після цих слів по кімнаті розлилося блакитне сяйво. Киця ожила.

– О, моя Багірочко, яка я щаслива, що ти знову зі мною! – кинулася обіймати кицю Оксанка. – Дякую, тобі Кришталева красуне!

– Я виконала твоє бажання і повертаюся назад! Прощавай!

І квітка зникла.

Але за мить по кімнаті  розлилося золоте сяйво і з’явився св’ятий Миколай.

– За твоє щире та добре серце, Оксаночко, прийми від мене у подарунок ляльку, про яку так мріяла. Тобі, Багірочко, я повертаю чарівну силу золотого кігтика. Подарунки приймайте та гостей дорогих зустрічайте, а я поспішаю далі.

В цю ж мить відчинилися двері і до хати зайшли мама й тато, а з ними багато люду та звірів, яких звільнило з полону баби Віхоли чарівне сяйво золотого кігтика. Всі дякували Багірі, обіймалися, раділи. Застеляли столи, несли короваї. А киці сметанки налили до жбанку. Танцювали та співали багато. А ця пісня лунала на весь край.

Коли родина разом, і поряд вірні друзі

Немає місця чварам, немає місця тузі.

І в кожній справі вдача, і кожна мить дарунок.

Хіба це не найкращій у світі подарунок?!

Любіть свою родину та друзів поважайте

Вірте в добро-чудо, інших не зневажайте.

Ніколи не шкодуйте душі тепла та ласку

І ми всі разом створимо собі чудову казку!

Чарівна ніч перед святом

Пролісок і сніжинка

Чарівна ніч перед святом

Іванко-Нечемнота

Новіший допис

Відповісти

avatar
wpDiscuz
<-- -->