Був собі пан та лакей. То як були ще вони малими, так укупі грались і все у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та приказувати, щоб він зробив те й те, та все таке, щоб його можна було знищити. Усе те лакей поробить, живим і вернеться. От раз загадує йому: — Принеси мені, — каже, — Видимо й Невидимо. Той іде — плаче та й прийшов десь у ліс, та такий страшенний, що господи! Дивиться — стоїть хатка, він і пішов...
Був у царя син. Захотів він женитися. Ходить син сумний, а цар питає: — Чо’ ти, синку, такий сумний? — Жениться хочу. — То женися. — А дозволиш взяти, кого я схочу? — Дозволю. — То я піду пошукаю собі жінку, — сказав син. Іде він понад берег, а на річці три сестри шмаття перуть. — Який гарний хлопець іде, — каже старша сестра. — Якби він мене взяв, я би йому одним веретеном напряла і весь дім убрала. А середюща: — Я б йому одним хлібом весь дім нагодувала....
Зібрав дід Іван своїх звірят на розмову і каже: “Колись давно дідусь відкрив мені секрет: як бути непереможним, але наказав нікому не розпoвідати. А ще він з самого малку привчив мене робити зарядку, і хоч я нікому не хвалився, про мою супер-силу вже дізналися усі люди довкола.” Звірі зачудовано слухали діда Івана. Овечки кліпали очима і вертіли хвостами, песик поскладав лапки і не зводив погляду з діда, коник мирно жував травичку і уважно слухав, а кури тихесенько сиділи – чого від них ніколи й не дочекаєшся. Дід Іван обвів...
Колись у далеку давнину жили собі чоловік та жінка. У них був син, який дуже любив битися. Через це в їхній хаті завжди була сварка. Якось приходить до них одна баба та й каже: – Ваш хлопець бився з моїм сином. Зробіть щось з ним, покарайте його. Тато налаяв хлопця. А мама збоку й каже: – Аби ти, сину, так бився, як Лугай у полі. Хлопець і задумався: що то за Лугай, хто він такий? Довго думав, ходив та думав, врешті й вирішив: «Коли мама так сказали, піду я геть...
Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина – статечного й робітного хлопця, та й сам не сидів склавши руки. Але бідність не могли вони подужати і тому жили у скруті. – Агов, батьку, досить із мене!.. Піду я у світ, і будете видіти, що знайду ліпшу долю. І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж за поле. А там починався великий лісище. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув: – Та чи побачу ще тебе? Гай-гай! Як вимовив це слово, з’явився коло нього якийсь чоловік. Чорний-чорнезний і страшно...
Був Іван Царевич і не міг собі по всіх государствах пари найти. Їде знов у своє государство. Їде через ліс, а напроти йде бабка з басагами. Та й каже: — Не гордись, що ти царя син і по всіх государствах пари не міг найти. Ось на тобі цих три яблука. В них тобі й пара є. Узяв він ті яблука та й думає: «Невже пара може бути в яблуках?» Проїхав з версту, тоді взяв та й розкраяв їдно яблуко. А відти вийшла така гарна дівчина! Вийшла та й каже: —...
Йшло, два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає. Коли се один і каже: — Ой, братику, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!). — Ну, то що? — каже той. — Та вона ж нас постинає! Тікаймо! — Е… ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати! — Чи так, то й так! Сидять. Надійшла смерть та...
Ранок передноворічний почався у хатині діда Івана зі стукоту у вікно: Стук-тук-тук! — А хто там? – запитав дід, розплющуючи очі. — Стук-тук-тук, – почулося знову. — Хто ж цей нежданний гість? – тихенько пробурмотів собі дід. — СТУК-ТУК-ТУК, – постукали так сильно, що аж шибки задрижали. Дід пішов відчиняти, аж тут пес як загавкав під дверима і тільки почулося швидке тупотіння. Вийшов дід на двір – нікого немає. Він на всі боки пороззирався. Бачить його задоволений песик біжить на подвір’я. А попід самими вікнами велетенські сліди видніють темними...
Снігу насипало в горах однієї зими по коліна нашому дідові Іванові. То він стежки від подвір’я протоптав, подвір’я розчистив і всі звірята вийшли погратися посеред білого насипу. Вівці терлися боками до снігу і їхня шерсть ставала ще світлішою. Песик натхненно ловив сніжинки, які крутилися в повітрі від легкого подуву вітрика. А кури вистрибували на пробіжку і швиденько ховалися у тепле сідало. Дід Іван вирішив навідатися до сусіднього села, щоб перед зимовими святами підкинути у місцевий дитячий садок всілякої смакоти. У його торбині вже лежали горішки, цукерки, смачне печиво. Запріг дід...
