Жив собі м’ячик – великий пустун і розбишака. Цілісінький день нічого не робив, тільки заважав усім та жартами недобрими допікав. Якось М’ячик вийшов на прогулянку. Прямує собі доріжкою, аж бачить – у піску копирсається маленька Лопатка. – Що ти робиш? – зупинився М’ячик. – Будую місто, – відповіла Лопатка. – Ось і вежа одна вже готова. М’ячик побачив високу піщану споруду і стрибнув просто на неї: – Гоп – ля! І, сміючись, подався далі. Раптом зустрів Пензлика. Той щось старанно малював на великому аркуші паперу. – Що ти малюєш? –...

У Василька в кімнаті жив великий червоний Будильник з тендітним білим капелюшком. Своїм дзвіночком Будильник радісно повідомляв хлопчика про початок кожного нового дня. Але Василько не любив свого Будильника. Завжди щосили бив його по капелюшку, примушуючи замовкнути. Одного вечора хлопчик засидівся біля телевізора аж до опівночі. Коли ж уранці його розбудив дзвінок, він неабияк розсердився і кинув у Будильника подушкою. Той упав і цього разу образився так, що більше не захотів служити такому жорсткому господареві. – Зламався, – байдуже мовив Василько, не почувши звичного цокання, – треба здати в ремонт....

Жили собі два метелика, Хомко та Хомочка, які дуже любили одне одного. А якими гарними вдалися – й не передати. Їхні великі темні крильця були оправлені світлими смужками, ще й із кожного боку світилися ліхтариками по два червоних очка з синіми зіницями. Якось увечері, коли метелики весело гралися, їх помітив старий ворон Каракар. І так йому сподобалась Хомочка, що він надумав її викрасти. Тож однієї, вже полудневої пори, ворон прилетів до хатки, в якій жили метелики. Вони саме спали, бо ж любили літати лише у вечірніх сутінках. Каракар тихо прокрався...

Надумали комахи обрати собі царя. Бо куди це годиться – у звірів царює Лев, у птахів Орел верховодить, і лиш вони без правителя! – Я! Я буду вашою царицею, – вилетіла поперед усіх балакуча Муха. – Я найпрудкіша, всюди встигаю, все знаю, мені й царювати. Комахи, кожна на свій лад, загомоніли, а потім перевели погляд на Мурашку. Та, хоч і не вискакувала наперед, ніколи не відмовляла іншим у добрій пораді. – Мухи, звичайно, спритні, – мовила вона, – проте не дуже розумні. То на липкому попадуться, то в павутинні заплутаються....

Ранкова прикрість В маленькому зеленому містечку, на березі тихої прозорої річки жив хлопчик Дмитрик. Як і всі діти, він щодня ходив до школи, виконував домашні завдання, читав казки і ганяв з товаришами по вулицях. Жив Дмитрик з батьками в п’ятиповерховому будинку. Вікна їхньої квартири дивилися у невеличкий дворик із спортивним майданчиком. Після школи, весь свій час Дмитрик проводив на цьому майданчику. Грав з хлопцями в футбол, у піжмурки або квача. Та Дмитрик був не схожий на жодного з своїх друзів. У дворі кожен знав: немає в світі більшого Забудька –...

У короля Вайтляндії Артура була чарівна, але дуже пихата донька. Звали її Трояндою. Дівчині подобалося закохувати в себе принців і королів, а потім відмовляти, коли вони пропонували їй руку і серце. Один із сусідніх правителів – король Хавроній до того образився на Троянду, що пішов війною проти її батька. Невдовзі він підійшов з армією до столиці Ваатляндії, взявши її в облогу. Король Артур, що воювати не вмів, занепав духом: – Ось до чого довела твоя пихатись, – мовив доньці,- тепер Хавроній візьме тебе силою. Ще й моє королівство знищить. –...