Taras
Прожектор налаштований. Світло торкається червоної ковдри манежу. Звучить весела музика. Зал заповнюється глядачами. А тим часом в гримерці сидить клоун. Точніше, зараз актор тільки перевтілюється: рукою наносить грим, щоб вирівняти тон шкіри й тільки потім намалювати собі посмішку. Зазвичай, актори трохи хвилюються перед виставою, а зараз кожен з нас хвилюється, прокручуючи стрічку новин і сподівається не побачити поганих. – Просимо всіх глядачів вимкнути телефони, – лунає голос конферансьє. – Вистава починається! Та погані новини все ж приходять, ось і сьогодні: профіль колишнього однокласника, а в соцмережах його фото перетинає чорна...
Тихий сімейний вечір. У двері постукали. Це було несподівано, хоча ніхто ще не лягав спати, бо син робив уроки. Батько відчинив і привітно поздоровався: “Яка честь! Доброго вечора, Вікторіє Дмитрівно! Проходьте, розповідайте, що Вас привело до нас”? — Доброго вечора, пане Віктор. Вибачайте, що так пізно, в мене ж розумієте, робота така, що вдень школа, а після школи перевірка зошитів. Але, я до вас з приводу Антона. — Проходьте, сідайте, будь ласка. Може чашку чаю? Антон, якраз уроки робить. Хоча вже пізно, йому й спати пора. — Отож, пане Віктор....
Швидкий вітер ніс за собою велику зливу, вісниками якої були гігантська блискавка і могутній грім. Наче великий вогняний меч, та блискавка розірвала небо навпіл і розколола велике дерево, біля якого збирався заснути чоловік. Той злякався. Несамовита зла ніч наближалася, холодним дощем заливаючи все навкруги… Сумними очима дивився чоловік на дерево, яке пожирав голодний вогонь. Треба було повертатись у холодну печеру. – Не дай мені померти, візьми з собою, – маленький вогник ухопився за гілку дерева що догоряє. – Ти про що! Загубив моє улюблене дерево, а тепер загубиш мене. Я...
У пані Клумби було багато донечок – панянок Квіточок, і всі яскравого кольору: червоні, жовті, сині. Але одного разу розквітла незвичайна квітка — блідо-лілова, як літнє небо в той час, коли гроза збиралася загриміти, але передумала і пішла собі геть. — Подивіться на неї! — промовила Червона Квітка. — Вона зовсім не схожа на нас. Вона така бліда і неяскрава… Я не буду навіть розмовляти з нею! — і вона гордовито відвернулася від нової сестрички. — Так, так, — загомоніли всі Квіточки, киваючи голівками, — вона інша, зовсім інша. Вона...
Наближався вечір в Одесі, темрява спускалася на море. Пісок був неторканий людьми, пляж – замінований, як і вся берегова смуга. Море було зляканим і сполоханим, воно бачило багато війн, але всі вони закінчувались миром. Коли ж мир настане зараз? Хвилі тихесенько торкались берега і знов тікали вдалечінь. Ніч, темна, глуха, спустошена, обійняла все навкруги й морю здавалось, що воно заснуло. Дитячий сміх і яскраве сонечко, теплий пісок, все це… Марево. Маленька дівчинка сидить на яскравій круглій ковдрі й грається з м’ячем, хвилі зовсім поруч. Наближається приплив. Море хоче привернути до...
У глибокому лісі, поміж височезних дерев, де сонячні промені танцювали серед вершин, пролягала таємнича стежинка, вкрита опалим листям, яке так приємно шарудить під ногами! Стежка веде прямісінько до галявини, де навчаються маленькі звірятка: зайчата, лисенята, ведмедики, білочки та їжачки. Усі вони, були найкращими друзями, тут вони проводили багато часу граючись та розвиваючись. Малюки завжди були слухняними, вони слухалися дорослих та прислухалися до їх порад. Але було одне звірятко, яке завжди вважало себе найрозумнішим — це було зайченя, на ім’я Шустрик. Іноді, наставали такі часи, коли звіряткам потрібно було залишати усі свої справи...
– Чого ти найбільш за усе боїшся? – одного разу запитали Стефанку; і дівчинка замислилась. У людини, що питала це, чорне обличчя ховалось під таким самим чорним каптуром. Стефанка вирішила почати з чогось дуже-дуже хорошого, такого, що страхом точно назвати не можна. Вона згадала смарагдові стелі з листя, сотні голосів на майданчиках, запах мокрого асфальту, краплі на долонях, у волоссі. Але вона швидко зрозуміла, що не зможе знайти так свій страх. Стефанка згадала про великий страх багатьох людей – смерть. Її вона боялася не так сильно, як повинна – Стефанка...
Привіт, друзі! Я Джек Ліхтар або як ще мене кличуть Джек гарбузова голова. Колись давно я був дуже скупим, не хотів ні з ким ділитися своїми багатствами. Тому по моїй смерті ні Бог мене не прийняв до Раю, бо багатому важко увійти у царство небесне, ні диявол не взяв мене до пекла, бо з ним я теж не хотів ділитися своїм багатством. Я був приречений блукати між пеклом та Раєм у повнісінькій темряві, а щоб хоча б трохи мій шлях освітлювався, замість голови мені прилаштували кабак з вогниками, такий собі...
Одного разу ввечері всі діти писали листа Святому Миколаю, але один хлопчик Дмитрик не писав, бо не вірив в дива та Миколая. Та от діти вже дописали свої листи, а хто куди поклав листи, хто на підвіконня, хто на поличку, хто під подушку. Хлопці й Дівчатка знали, що це єдиний день, коли Миколай спускався з небес на землю, та дарував дітям подарунки, кому солодощі, комусь гроші, щастя. Кому чого не вистачало. Ось діти лягли спати. Святий Миколай спустився на землю, роздав подарунки залишився один хлопчик Дмитрик. Миколай подумав: — Чи...
