Минулого тижня Ориська, сидячи під великою крислатою сосною, згадала про свої яблучні пацьорки й вирішила: “А чом би й ні? Зроблю такі ж солодкі прикраси з апельсинів!” І вийшли у неї завиванці, мов сапфіри на нитці, що радість дарують кожному, хто скуштує. Продукти: Приготування: 1. Шкірка для прикрас. Вимийте апельсини. Розріжте на четвертини. Зніміть шкірку з апельсинів, але робіть це обережно, наче знімаєте найтонше мереживо. Наріжте її довгими смужками, наче херсонський солодкий кавун. 2. Замочіть у холодній воді. Міняйте воду разів три на день, а можна й більше. Як тільки...
Taras
Було це давно, не за наших часів,Де небо із полем стрічалось широким,Десь там, де не чутно і співу птахів,Зустрілися якось усі пори року. Зима білосніжна з морозом прийшлаІ стала собі вихвалятись зухвало:— Ось де лишень тільки б я не була,Своєю красою весь світ зчарувала. Всі діти радіють, як падає сніг,Тож певно, що я серед вас головніша,Ніхто з вас зробити такого не зміг,А радість дітей — то для нас найцінніше. — Гов сестро, стривай, — обізвалася Літо, —Всі діти чекають тепла цілий рік,Чи ж будуть морозам постійно радіти?Ти не головна, зрозумій...
Сюрпризи повинні бути неочікуваними. Дива починаються, коли добра у твоєму серці настільки багато, що воно ллється по всьому місту, як казкова каша з чарівного горщика. Добро породжує добробут в наших сім’ях. Поки мами домовлялися телефоном і вирішили придбати квитки на кінопрем’єру “Муфаса: Король Лев” собі й дітям, Мирослав з Богданкою після занять вирішили влаштувати мамам солодке життя. Це був сюрприз їхнім мамам: купити смаколики та принести додому дарунки. — Завчасно ми про це подумали й тепер на будь-які цукерки вистачить, — радів Мирослав. Монети в його кишені весело дзеленчали, тому що...
Мама Яна і мама Ліна спілкуються вдень по відеозв’язку, поки діти на заняттях: — А моя Богдана каже сьогодні: “купи капібару, купи капібару”, вже й не знаю, що робити з цим. Не в планах такі подарунки, тому що взяти в дім тварину — це взяти на себе велику відповідальність за інше життя. — А ми в дитинстві були не такі? Пам’ятаю, казала мамі весь час: “купи слона — купи слона”, а я слона того зовсім і не хотіла придбати. Щоб мама не відповідала, я повторювала її слова і знов додавала:...
Таксі зупинилося. Мама і Богдана вийшли біля під’їзду. Але не встигли увійти в дім, тому що Богдана побачила ялинку, яка впевнено крокувала їм назустріч. — Мамо, поглянь: дерево від господарів утікає, точно не хоче, щоб його в дім занесли. — Та хочу я, хочу, — голосом Мирослава відповіла ялинка. А ось і сам хлопець показався з-за пухнастих гілочок. Він зупинився. Вдвох з мамою вони придбали додому ялинку. — А ми також за ялинку, тільки штучну та з білими голками, — поставили вже, похвалилась Богдана. — А ми сьогодні вирішили, купили,...
Я жовтогаряча, нестримна, скромна і смілива водночас. Я непомітна і яскрава, тиха і голосна. Я забуяла і зів’яла, мій час визначений і нескінченний. Весна. П’янке повітря. В ситій, напоєній землі, що вдосталь відпочила, пробуджується нове життя — крихітний сріблястий парашутик. Міцно вчепившись у грудочку землі, я вперто пробиваюся до сонця, мого божества. Я вибухаю зеленим паростком, наповнююся соками матері-землі, я народилася! Я є! Я Дитина, спрагла до всього нового. Я зачаровано пізнаю світ. Я вірю й обманююся, прошу пестощів і тремчу від ніжності, коли мене огортають любов’ю. Швидко перетворююся на...
Ранок добрий! Ориська прокинулась у чудовому гуморі. Наснилися їй овочі, що просилися в новий рецепт. Сон Ориськи: Головував на зібранні пан Буряк, поважний і червонолиций, немов справжній господар. Він закликав усю овочеву братію замислитись над своєю цінністю, калорійністю, кольором, смаком і місцем у новій страві. Першою підняла руку пані Морквиця, дівиця струнка і приємна на обличчя: — Як усі ви знаєте, я родом з Афганістану. Моїх предків знали ще 4000 років тому. У нас у родині понад 60 сортів усіх кольорів — оранжевого, червоного, чорного, жовтого, білого й навіть фіолетового....
За годину після цієї розмови дзвінок біля дверей квартири зацвірінькав. Мама Яна відчинила і привітала гостей: Мирослава з його мамою. — Мене звати Ліна. — На честь славетної поетеси назвали, — пояснив Мирославчик. — Добрий вечір, дозвольте з вами повечеряти? — в її руках був святковий солодкий рулет. — Не боїтесь калорій? — запитала мама Ліна. — Не боїмося, тому що балетом займаємося, — засміялася Богданка, як гучний дзвоник й узяла солодкий презент. — Чом би й ні, якщо калорії не зайві, дякуємо, проходьте, будь ласка, — мамі Яні гості...
— Гарна в тебе шапка, он як на ній сніжинки блищать! — захоплено промовила Богдана. — А моя мама каже: надінь шапку, надінь шапку. В давнину українці без шапки ніколи на вулицю взимку не виходили: гарна шапка — гордість козака! В народі кажуть, що з усіма труднощами завжди можна впоратися, шапками закидати. — Так після снігопадів і на деревах снігові шапки, — додала дівчинка. — Це як злітно-посадкова смуга для саней Санти і його оленів. Вони будуть перепочивати на зупинках і далі їхати, щоб і в інших містах дітей привітати....
Сніжинки мчали у великій хмарі, як балеринки на балет. Вони нізащо не хотіли запізнитись. Їх виступ має назву: «Перший сніг», а ми чекаємо на сніг цілий рік. За рік ми дорослішаємо, у чомусь стаємо мудрішими, інколи робимо помилки, а коли випадає навкруги сніг, то намагаємося почати усе з чистого аркуша. Тому що аркуші також білі, як чарівні сніжинки, що падають в наші долоні. — Спіймала, — радіє Богдана. На її долоньці опинилася сніжинка зі складними візерунками й швидко розтанула. А ті сніжинки, які лягли на рукава її пуховика — залишилися....