Taras

Яринка мешкала з мамою та татом в новій трикімнатній квартирі. Дівчинці подобався світлий інтер’єр та сонечко, яке заглядало у вікна. Раніше вони жили в гуртожитку, спали втрьох на розкладному дивані й вона звикла тулитися до теплої маминої спини. Тепер мала власну кімнату. Там було багато повітря та місця для ігор, проте, вночі, залишаючись наодинці, Яринка думала про страхи. Щойно світло згасало, великий плюшевий ведмідь перетворювався на монстра з ртутними очима, ляльки на скелети, а за шторами ховалися привиди. Яринка залазила під ковдру й лежала так всю ніч. *** Ввечері мама...

Літнього сонячного ранку Лесик забіг на Яринчине подвір’я та голосно загукав. Півень ледве не впав з паркану, на який заскочив, щоб проспівати: «Кук-ка-рі-ку!» — Яринко! Яринко! — Чого розшумівся? − вибігла на ґанок босонога дівчинка й сонно закліпала очима. — Забулася? Ми сьогодні ідемо на риболовлю. Яринці хотілося спати, але вона завжди слухалася Лесика, який був старшим й вмів вигадувати цікаві ігри. Тож швидко зібралася, схопила зі столу шматок свіжоспеченої паляниці та вибігла на двір. — А де ми ловитимемо рибу? — Звісно де, в Генівці (так звався невеликий ставок,...

Одного разу татусь зайшов до хати з великою картонною коробкою. − Що там, що там!? – вигукували діти в нетерплячці смикаючи його за руки. − Спокійно, козенята, зараз побачите. − Татусь узяв ножиці й заходився розпаковувати посилку. Всередині був незрозумілий блискучий предмет овальної форми. – Це − робот-косарка, − гордо повідомив татусь. − Я думала це іграшка, нецікаво, − махнула рукою та пішла до своєї кімнати старша доня. − Мені цікаво, він такий класивий − заплескала в долоньки найменша донечка. − А що він вміє? – серйозно спиталася середня донечка....

Мікробчик-Бобчик дуже-дуже допитливий мікроб. На стільки допитливий, що інколи аж занадто. «А чому ми такі?» — постійно чіплявся до діда-мікроба. «А чи можу я вирости величезним?» — смикав матусю-мікробиху. «А чи існують інші мікробіоми?» — гукав вслід сусіду. Настирного малюка уникали. Перебуваючи на самоті, Бобчик від нудьги почав прислухатися. Спершу йому здавалося, що люди не говорять, а голосно гудуть. Уяви, що ти засунув голову в пусту бочку і сказав протяжно: «У-у-у-у-у…» От так чув Бобчик людей. Але він, крім того, що був допитливим, був ще й наполегливим. Тож продовжував слухати,...

На березі тихої річки, яка несла свої води до Чорного моря, ріс дуб. Він мав товстий стовбур, густу крону і був улюбленцем дітлахів. Вони залазили на віти, сиділи бовтаючи ногами й розповідали захопливі історії. Листочок, який висів над їхніми голівками уважно слухав. Він мріяв про далекі краї, небувалі пригоди, але найбільше йому хотілося побачити море, про яке так захопливо розповідав хлопчик. *** Прийшла осінь. Листя на дубі стало кольоровим. Один за одним сипалися листочки, лишень, наш малюк міцно тримався за материнську гілку. Йому було дуже страшно падати ниць. Почалися перші...

Яринка дуже любила книжки. В три роки вивчила алфавіт, в п’ять вже самостійно читала великі казки. Дівчинка прочитала все, що містила домашня бібліотека і засумувала. Одного дня вона йшла зі школи й побачила книжковий магазин. Він завжди стояв на тому місці, але вона знала, що книжки дорогі, тож заходити не наважувалася. Цього дня Яринка не купувала булочку в шкільній їдальні, тож вирішила завітати до магазину і подивитися, чи не вистачить їй коштів на книжку. Вона несміливо штовхнула двері й потрапила в чудовий світ. Навкруг неї височіли сотні полиць з різноманітними...

Переповідала моя прабабця, якій переповідала її прабабця, що жив в нашому селі парубок. Був він дуже ледачий, всі дні тільки те й робив, що спав. Нічого його не цікавило, ніщо не хвилювало. Батьки померли, коли ще малим був, і залишили у спадок хату та чарівне цебро. Прокинеться буває Ледащо, покрутиться з боку на бік, відчує, що їсти хочеться, візьме цебро та йде до річки. Закине його в воду, протягне, а як на берег поставить, то там повно риби. Тоді він ту рибу на кусень хліба та глечик молока поміняє, голод...

Кіт і професор жили в маленькому будиночку на краю міста. Професор закінчив академію, прочитав безліч філософських книжок, а кіт був просто мудрим. Вони сиділи й милувалися заходом сонця, сьорбаючи терпкий трав’яний чай. Перед тим як лягти спати, друзі завжди зазирали в чарівне дзеркало, щоб переконатися, що в їхньому світі все добре. Цього разу побачили, що на місто суне величезна зграя драконів. «Біда!» – вигукнув професор і схопивши кота під пахву, як був в халаті та капцях, вибіг на вулицю. За рогом жив оракул. До нього зверталися лишень у випадках, коли...