Ім’я для принца

У королівській сім’ї народився принц. Це був довгоочікуваний хлопчик з очима, як у мами-королеви — смарагдовими та зі світлим волоссям, як у тата-короля. Раділи у всьому королівстві, та ніяк не могли вигадати найкраще ім’я для наймилішої дитини. Тому в королівстві видали указ: хто придумає найвлучніше ім’я для новонародженого принца, той отримає подарунок з рук королеви. Яким саме буде подарунок, не повідомлялося.

На ранок наступного дня до королівського палацу вишикувалася ціла черга охочих отримати королівський дар. Старий і малий чекали своєї черги оголосити ім’я. Прості люди розуміли, що королівська родина очікує на таке ім’я, яке зробить честь їхньому роду. Один за одним лунали слова: «Прекрасний», «Найрозумніший», «Дивовижний», «Граційний», «Найдостойніший». Але на жодне з імен не пристали король і королева. Було вирішено, що сама доля розсудить, яке ім’я пасуватиме їхньому сину.

Якось король, вирішуючи важливі справи, почув, що птах-віщун почав співати. Король підвів свій погляд на ворона і став дослухатися: птах мав людським голосом сповістити про майбутню подію. Король почув:

— Кар-кар! Карколомна подія чекає на королівство! Все розпочнеться з появи несподіваного багатства. Але то будуть випробування.

Здивувався король і розповів про почуте королеві. Міркували вони обоє, зверталися до мудреців, які б розшифрували це пророцтво, але ніхто напевно не міг сказати, про що йдеться.

Якраз тієї пори з далекого плавання повернувся корабель. З чужоземних країн було привезено екзотичні фрукти, коштовне каміння, дорогі тканини й … скриню. Звісно, увагу короля і королеви найдужче привернула саме вона.

— Цікаво, що тут? — оглядала розкішне срібне оздоблення дерев’яної скрині королева.

— Хотів би і я знати. Але скриня замкнена. І ключів немає. Але що це? — король пильніше придивився і помітив листа, що був прикріплений до скрині та виглядав, як декорована деталь.

Король відкрив листа. Пробіг очима і зауважив, що в кінці міститься підпис: «Безіменний». Тоді став читати вголос, так, що слухала і королева, і моряки на кораблі.

«Ваша Величність Король, Ваша Величносте Королево!

Усе, що міститься в цій скрині, буде належати Вашому спадкоємцю. Відкрити її зможе він сам, звісно, коли зможе це зробити. Це станеться не раніше, ніж він досягне повноліття і зможе законно посісти трон. Ключ від скрині знаходиться за тридев’ять земель. І щоб його знайти, Вашому синові доведеться пройти не одне випробування. Тільки в тому разі, як хлопець їх пройде, він не лише розкриє таємницю, але й у нього з’явиться ім’я. До тієї пори він, як і я, залишатиметься без імені.

З глибокою пошаною

Безіменний»

Усі були вражені почутим. Хто ж автор цього таємного послання?

— Схоже, лист написав не ворог, оскільки висловлює пошану. Однак це анітрохи не відкриває завісу таємниці, – сказала королева. — Одне зрозуміло: нашого сина чекає непроста доля.

Тим часом хлопчик зростав. Всі звали його просто принцом. Пам’ятаючи про віщування, король і королева усіляко підтримували сина, купали в ласці й любові.

Усе змінилося, коли у браму постукав мандрівник. Він повідав, що прийшов з далекої землі, де все інакше, ніж у цьому королівстві.

— Люди там зрячі, але не бачать, що живуть у злиднях. Мешканці того краю мають вуха, та не чують, що життя може бути кращим. А все тому, що зачаровані. Їхній цар колись був мудрим правителем, але почав заздрити тому процвітанню, яке є у вашому королівстві. А кожен, хто показує гнів, зневагу чи заздрість, легко підпадає під чари. То ж і цар їхній не знає, які накази видає, бо теж зачарований. Єдиний, хто у царстві не потрапив під чари, — Безіменний. 

Коли король почув це ім’я, то аж здригнувся.

— Ви знаєте Безіменного? — запитав король.

— Розкажіть нам про нього, — попросила королева.

Мандрівник продовжив:

— Безіменний саме тому позбавлений імені, що пояснював людям, що все в їхньому житті може змінитися. Варто лише перемогти чаклуна. За це чарівник позбавив його імені, щоб люди не знали, хто їхній друг.

Цю розмову слухав і принц. Він знав про скриню, про листа від Безіменного. Батько-король і мати-королева нічого не втаювали від сина. Тому принц хотів дізнатися більше і запитав:

— Де живе той чарівник? І як саме його можна позбавити сили?

Мандрівник, глянувши на принца, сказав:

— О, то ти і є той принц, на появу якого в зачарованому царстві очікує Безіменний. Він наказав мені без тебе не повертатися. А про чаклуна і його силу ти дізнаєшся від нього.

Принц попросив у матері та батька благословення, взяв у дорогу найнеобхідніше та вирушив у подорож. 

Безіменний чекав на принца і радо зустрів його. Це був статечний чоловік з добрими очима.

Він одразу ж розкрив принцу всю правду про чарівника. Виявилося, що жив чаклун у дуплі старезного дерева, захованому від людей у густому лісі. Там завжди темрява і холод. Якщо позбавити чаклуна сили, то люди й цар немовби прозріють. Усі стануть щасливими й заможними, бо перестануть вірити в те, що долю неможливо змінити. 

Принц запитав про головне:

— Що ж для цього необхідно зробити?

— Лише три речі, — відповів Безіменний. По-перше, необхідно прорідити зарості густого лісу, через них не проникає сонце, тому сила чарівника міцніє від темряви.

— Що слід зробити потім? — не міг заспокоїтися принц, бо йому якнайшвидше хотілося дізнатися про те, для чого його сюди покликано.

Але відповідь чоловіка змусила його вгамуватися:

— Про це, принце, дізнаєшся після того, як виконаєш перше завдання. Баритися не слід. Починай вже сьогодні.

Принц озброївся сокирою і почав проріджувати ліс. Ділянка була велика, і зарості щільні. Не один струмок поту скотився по спині хлопця, доки він виконав це завдання. «Рубати ліс – справа не для принца, — міркував він, — але я повинен допомогти жителям цього царства».

— Розповідай про друге завдання, — звернувся принц до Безіменного, коли проміння сонця пестило лісові квіти.

— Тепер, принце, маєш дізнатися, про що міркує чаклун. Для цього мусиш навчитися читати думки.

— Але ж я ніколи цього не робив і не уявляю, в кого можу навчитися, — занепокоївся принц.

На це Безіменний відповів:

— Коли павук плете павутину, то снує думки чаклуна. Розв’яжеш її й дізнаєшся, що замислив старий. Головне, щоб її не розірвати, бо тоді чаклун стане безумним і накоїть ще більше лиха.

Принц пішов до лісу шукати павутину. І побачив її на кущі, що обріс довкола отруйними грибами. Та й павук був небезпечний. Принц почав розв’язувати павутину дуже обережно, щоб не сполохати павука, який сидів усередині. Хоч павутинка легша від пір’їнки, але принц дуже втомився, доки розплутав її. Він проявив неабиякі терпіння і зосередженість у цьому випробовуванні. Коли останній міліметр павутинки був у принца в руках, він прочитав думки чаклуна: «Хочу перетворити найкращу дівчину, яка існує в царстві, на гору і поселитися в печері, бо в лісі стало занадто світло і тепло від сонця».

Принц відразу ж поділився з Безіменним цим відкриттям. І тут прийшов час для третього випробування.

Безіменний сказав:

— Коли чаклун варитиме отруйне зілля, щоб напоїти ним найкращу дівчину, слід влити у вариво росу з троянди, якою милується дівчина. Але все це варто робити непоміченим. Для цього ти мусиш стати невидимим.

Принц знову був спантеличений таким завданням. Як це можливо стати невидимим?

Безіменний пояснив:

— У кожної людини є ангел. Але ніхто його не бачив. Ти маєш стати, як він. Ангели рятують і допомагають тим, кого люблять понад усе. Ти зможеш стати невидимим, якщо полюбиш когось більше за своє життя.

Принц зрозумів, що від того, чи впорається він із цим останнім завданням, залежатиме доля всіх мешканців царства і його власна. Він просто пішов виконувати випробування.

Коли принц підходив до будинку, де жила найкраща дівчина, то побачив її поряд із кущем троянд. Хлопець відчув, що в його серці теж розцвіли троянди та зрозумів, заради кого він прийшов сюди. Принц закохався. І саме в цю мить став невидимим. Тому зібрав у долоні ранкової роси, повернувся до лісу, і поки чаклун варив зілля, непомітно вилив росу у казан.

І тут всі чари розвіялися. Бо чиста роса і чиста любов перемогли все зло. Поступово принц набував свого вигляду, а чаклун навпаки ставав усе блідішим і непомітнішим, поки вітер не підхопив і розвіяв його. Безіменному повернулося ім’я — добродій Правдолюб. Принц поспішив до своєї коханої, щоб освідчитися і запропонувати руку і серце. Дівчина полюбила принца. А коли дізналася, який шлях він пройшов, щоб знайти її, назвала його — мій Герой. Цар почав правити мудро і справедливо, а мешканці повірили в себе і жили щасливо.

Принц повернувся додому зі своєю принцесою.

Пригадуєте, королева обіцяла вручити подарунок тому, хто назве її сина? В урочистий час, коли принц і принцеса брали шлюб, король надів корону на голову сина, а королева — на голову обраниці принца. Відтепер вони почали правити у королівстві.

Ви ж, мабуть, хочете довідатися, що було в скрині? Коли новий король підійшов її відкривати, то ключ не знадобився. Бо скриня піддавалася лише тому, кому була суджена, і в призначений час. У ній були не злото і не срібло.

«А що ж ?» — запитаєте ви. 

У скрині був меч, на якому вигравійовано слово «Найдостойнішому». Колись принц, а тепер король довів, що гідний такого визначення.

Ім’я для принца

Руделька і Сніг

Ім’я для принца

Як від Рудельки втікали слова

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->