Десь у космосі далекім Між сузір’їв та комет В одній сонячній системі Є планета між планет. На планеті тій є ріки і озера, і моря Гори, доли і пустелі Є і Лісова земля. Ліс зелений жив під небом Як і всі своїм життям Лісовим звірятам треба Дружно жити між віттям. Між густих кущів і трав Кожен мав свій дім і нрав : То вовки геть знахабніють – Ображають зайченят. А то сови осміліють Та лякають мишенят. Чи то лось великий, дужий Буде бігти між дерев На мурашник знов наступить Та...
Вечоріє. Нарешті, це палюче сонце сховалося далеко-далеко за горизонт. Настав вечір, і ось в небі де-не-де почали з’являтися зірки. Вони ніби тисячі малесеньких світлячків, що поринули у небо. Повіяло прохолодою. – Як тут добре! – промовив дід Василь. – Але нам вже час іти до хати. На лавці біля старої хатини сидів онук Микола зі своїм дідусем. Хлопчик часто приїздив у гості до дідуся. Щовечора вкладаючи онука спати дід читав йому казки, оповідання та розповідав різноманітні цікаві історії. У діда Василя було багато різних книг, ціла домашня бібліотека! Ось настав...
Михайлик залишив на підвіконні лист Святому Миколаю і пішов спати. У довжелезному переліку був і новий мобільний, і навушники, і конструктор «Лего», і машинка на пульті. А ще безліч усякої-всячини. І коли Миколай за вікном лише почав журитись, де б йому дістати усі ці подарунки, Михайликова матуся вже підхопила лист у свої руки, швидко на калькуляторі підрахувала необхідну суму та відклала у спеціальний конверт із позначкою “На подарунки”. І старому діду Миколаю стало сумно від того, що його уже списали із рахунків. “Ох, старий, певно, став, якщо люди не вірять...
У одному гарному місті в великому багатоповерховому будинку жив маленький хлопчик. Звісно, жив він не сам, а зі своїми батьками — мамою та татом. Коли він був зовсім маленьким, ще йому одягали підгузки, давали пипку та возили у візочку, то йому вистачало тата й мами. Він любив слухати як мама співає колискові, розказує казки й носить на ручках, а ще йому подобалось, коли тато катає його на гойдалці, возить на візочку та кумедно із ним танцює. Але він пив багато молока, їв багато каші та швидко виріс. І стало йому...
— Мамо, знову дощ! Я не хочу дощу. Я хочу на вулицю. Мені нудно, — так розпочався день Маринки. І, звісно ж, її батьків. За вікном і справді, як з відра, лив дощ. І жодного сухого місця не було — ні під кущиком, ні під камінчиком. Усе було мокрим, холодним і бр-р-р … слизьким. Неприємно. Жодна парасолька не допоможе. А так хочеться на вулицю, бо ж дощ — не дощ, а літо. То взимку можна мультики дивитись і казки читати, а сьогодні хочеться на вулицю. — Маринко, ну що поробиш...
«Хто головніший» Віталія Савченко (прочитати друковану версію)Читає: Тетянка Ваценко (послухати на каналі «Казочки для сонь»)Ілюстрація: Ольга Зимина
«Наймолодший вітерець» Віталія Савченко (прочитати друковану версію)Читає: Тетянка Ваценко (послухати на каналі «Казочки для сонь»)Ілюстрація: Ніна Князева
«Плетиво» Віталія Савченко (прочитати друковану версію)Читають: Настуня Колодюк, Тетянка Ваценко (послухати на каналі «Казочки для сонь»)
ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ — ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ — ДЗЕНЬ — ДЗЕЕЕЕЕ — ЕЕЕЕ — НЬ! — Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом’як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу,...
У садочок прийшла дивна дівчинка. Тобто, спочатку ніхто не знав, що вона дивна. Спочатку вона зовсім звичайною здалася. Дівчинка та й дівчинка. Колготи, платтячко, два хвостики й ніс угору. Біляві хвостики та кирпатий ніс. Вихователька Світлана Іллівна сказала: – Це наша новенька, звуть її Таїсія. Тася або Тая. Ми з нею подружимося, і вона з нами теж. Правда, Тася? Новенька струснула хвостиками. Кивнула головою і задерла носика ще вище. За сніданком вона поводилася, як звичайна дівчинка: з’їла і кашу, і котлету, і компот випила. Подякувати не забула. На математиці разом...
Соціальна платформа нового покоління — Sl8
