На дуже далекій Півночі, де зима панує цілий рік, було Снігове містечко. І жили там невеличкі снігові люди. А чому снігове? Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки. Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу. Та їм зовсім не було холодно. Щоб зігрітися, вони пили тепле какао. А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх. Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в’язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків. Вони...
Taras
Того вечора Морквинка дуже переживав через зіпсовані ноги. Яким його побачать завтра малюки, що ліпили сніговика кілька днів тому?! Вони щоранку обдивлялись, чи все гаразд. А тут нема пів ноги. Та гіркі думи забулися, як на ніс-морквину сіла сніжинка. Така маленька, біла та легка. А який гарний у неї візерунок! Поки сніговичок розглядав крихітну гостю, її сестрички приземлилися і на мітлу, і на капелюха. А потім як посипало! Сотні, тисячі малесеньких сніжинок все летіли і летіли вниз, ховаючи під собою дерева, лавочки, гойдалки, дахи будинків. І коробку, у якій спав...
А ти знаєш про святого Миколая? Саме про того, що дітей любить і подарунки слухняним діткам під подушку кладе? Сидить святий цілий рік високо на небі, на великій хмарині. Звідти він дивиться, як поводяться діти на землі. І про кожного хлопчика і дівчинку Миколай записує в блокнот: всі добрі справи та пустощі. І, коли останніх більше, святий замість подарунка привезе такій дитині різочку. Але, якщо бешкетник гарно попросить, може й цукерку під подушку покласти. Але про все по черзі. Сидить святий Миколай, спостерігає, записує. От уже й список слухняних дітей...
Був тихий зимовий вечір десь у середині грудня. На великому ліжку сиділи мама з маленькою дівчинкою Софійкою. Їй вже було аж два рочки, і маленька дуже любила, коли матуся розповідала їй казочку. Та сьогодні мама розказувала не звичайну казку, а легенду про святого Миколая, адже через кілька днів свято і Миколай має принести Софійці подарунок, бо вона була дуже слухняною дівчинкою. – Святий Миколай, – розпочала матуся, – захисник всіх подорожніх і дітей. Давно-давно, жив хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові велике майно. Мав...
Надворі буяло біло-молочне марево. Хоч було морозяно, проте холод ніби й не помічався за променистою завісою сніжинок, що бриніли скляними скельцями. Тиша видзвонювала своєю незайманістю, наповнювала лісову галявинку святковою урочистістю. Лише іноді пустотливий вітер, торкаючись своїм подихом ялинових голочок, одягнутих у білі кожушки, пролітав мимо, шепочучи: – Гарні, ой, які ж гарні… Панни, кралечки мої чудові! Ці слова підбадьорювали сестричок, але тільки на мить, відтак вони знову ставали сумовито-задуманими. Просто наближалося свято Нового року, яке зазвичай святкують, прикрасивши оселю ялинкою чи сосною. І красуні відчували, що ці дні можуть стати...
Ще вдень біля Морквинки почав крутитися гарненький маленький цуцик. Рудий-рудий. Тому й ім’я мав відповідне: — Рудько! — покликала його маленька дівчинка, яка вийшла з будинку. Цуценя відразу ж кинулося до неї: подруга несла тарілочку з теплим молочком і шматок хліба. Пообідавши, руденьке звірятко прибігло до сніговика. лягло біля ноги-сніжки і просто заснуло. — Спи. А я тебе постережу, — тихенько сказав білий велетень. І Рудько поспав. Майже до вечора. Але від нового товариша він далеко не відходив: поганяв голубів і горобців, потягав гілочки, щоб було м’якше спати, зустрівся з...
Сьогодні до нас приєдналась ще одна талановита художниця – Олена Міросєдіна. І розпочинаємо знайомство з її творчістю через добірку картин “Zaї”. Тож насолоджуйтесь зайцем з Harley :). Художник – Олена Міросєдіна
Рано-вранці, коли перші промінці сонця лише освітили горизонт, а пташки тільки щойно прокинулись, на Морквинку зверху щось впало. Сніговичок підняв голову. Над ним якраз летіла синичка. Це вона загубила свій сніданок — зернинку, яку взяла з годівнички. — Ой, залишилась без обіду, — бідкалась пташечка. Тут вона подивилась на Морквинку. — А ти що таке. Тебе ж тут не було раніше. — Я сніговик. Мене вчора виліпили дітлахи. — І як ти називаєшся? — Мені ще не дали ім’я. А тебе як звати? — Мене назвали Спритною, бо я швидко...
За цю чарівну ніч земля побіліла. Сніг вкрив пухкою ковдрою чорні зорані поля, пожовклу траву, нарядив у білосніжні шубки дерева і кущі, сховав від посторонніх очей нірки лісових мешканців. Коли зійшло сонечко, подвір’я нагадувало розкриту скриню з діамантами. Сніжинки-камінці в проміннях вигравали всіма барвами веселки. Але цю красу мало хто помічав. На вулиці було пусто. Сніжинки так би й лежали нерухомо цілий день, якби вітерець-пустун не затіяв нову гру. Він почав легенько дмухати то в один бік, то в інший, підіймаючи тисячі крихітних сніжинок і опускаючи їх в іншому місці....
Слон і Слон так сильно дружили, що все робили разом. Разом плавали в океані. Разом снідали, обідали і вечеряли. Разом плакали, коли комусь з них було сумно, і разом сміялися, коли комусь з них було весело. Вони так сильно дружили, що навіть бачили спільні сни. Отак – один сон на двох. Одного разу їм наснилося, що вони летять літаком в Амстердам. Там вони пили апельсиновий сік, слухали в плеєрі Еллу Фітцджеральд і навіть один раз посварилися, вирішуючи, куди піти в Амстердамі в першу чергу – їсти шоколадні пудинги чи в...
