Taras

Вночі на Андрея хлопці в селі бешкетують. Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть, кому дрова розкидають, а кому і воза на хату витягнуть. Стоїть тоді на ранок хазяїн, потилицю чухає, а зробити нічого не може – бо на Андрея парубкам усе дозволено. А хто своє хазяйство боронити стане, то може і по шиї заробити, хіба що від хлопців відкупиться відром горілки. От і у нас якось на Дячуківському кутку хлопці веселились: Івану Вариводі тина аж у город затаскали, дядьку Павлові коней зі стайні повипускали, а сільському голові – кабана в собачу...

Читати далі
  • 24.10.2011

Жив у нашому селі Сабадаші чоловік на ім’я Охота. І був у нього синочок, якого звали Гандрей. Хлопчина ріс розумний і меткий – все, бувало, сидить коло бандуриста чи лірника на майдані і слухає, що той оповідає про Байду, чи бідних невольників, або про Марусю Богуславку. А опісля на вигоні збере кругом себе дітей, та й переказує їм усе те, а ще й додасть від себе, щоб цікавіше було. Або назбирає всякого залізяччя під кузнею, паличок настругає ножем і все собі щось майструє. Та добре було б, аби щось путнє майстрував:...

Читати далі
  • 24.10.2011

У селі Угловаті, на кутку Дячуківці над ставочком жив чоловік Яків Білоус. І була у нього доця Варочка. От якось зимою Яків захворів, та й помер. Лишилася Варочка сама. Поки ще у Варочки пшоно було, то вона кулешик варила, а далі і те скінчилося. Пожаліли її сусіди – розказали попові, що сирота бідує. Прийшов піп до Варочки, подивився – хата пуста, порозлазилась, із хазяйства – самі миші по кутках бігають, із одежі – лише те, що на ній. Ні корови немає у Варочки, ні землі, тільки три явори ростуть на...

Читати далі
  • 24.10.2011

А скажу я вам, що найбільше гамору й крику буває тоді, як до Сабадаша приїздить циганський табір. Ото вже розвага, ото вже біда, ото вже морока! Приїдуть своїми кибитками, стануть за селом на вигоні, шатра свої діряві понапинають, багаття порозпалюють, та й стоять тиждень чи два, аж поки так до печінок дістануть, що насилу їх виженуть. Та вони дуже цим не переймаються: сьогодні тут, а завтра шукай вітра в полі! і разом із вітром шукай табун сільських коней, бо прихоплять цигани із собою найкращих, хоч як стережи. Це ж про них...

Читати далі
  • 15.10.2011

Найвродливішим парубком у нашому селі був Степан Сорока. Стрункий, чорнявий, чуб кучерявий, на дівчат і молодиць вусом тонким моргає, спокою-сну їх позбавляє. Сорочка на ньому завжди чистенька, білого полотна, а вишивка аж очі вбирає – все дубові листочки та барвінок. Любив Степан чепуритися, як ото справжня сорока. Хоча Сороками їх прозвали через Степанового діда – той взимку крав дерево у лісі за річкою, дровеняка упала йому на ногу та прибила боляче. Так дід (його Мехтодом звали) прискакав додому через лід на одній нозі. Відтоді і пішло у селі: Сороки та Сороки....

Читати далі
  • 15.10.2011

На околиці нашого села, якраз над річкою жила собі вдова Ганна. Чоловік її був добрий і славний козак Шуляк, та загинув у бою з татарами. Зосталася Ганна сама з  маленькою дочкою Явдошкою. Тож люди на селі так і звали Ганну – Шулячкою. Лишилося у Ганни невеличке поле біля високої могили, пара воликів та, на згадку про чоловіка, коралове намисто, яке він привіз їй з далекого походу з Туреччини. Гарне намисто – дванадцять разків червоних коралів, ціни неміряної. Ганна була молода і вродлива, та ще й роботяща, але хіба багато жінка без...

Читати далі
  • 15.10.2011

У Києві на Подолі, На житнім торжку, Там кляла нечиста сила Доленьку гірку.   Надійшла лиха година, Помінявся час, Що уже козацькі діти Не бояться нас.   Колись давно жив собі у Сабадаші старий козак Мехтод. Так собі добре жив, заможно. Мав гарну хату на дві половини, пасіку, сяке-таке господарство, коника, корову – одне слово, хазяїн на всю губу. Жив він на околиці села – якраз ото, де дорога повертає попід Гандреєву вербу та на Охматів над самісіньким лісом. Добрий чоловік був Мехтод – жінку любив, коли-не-коли її слухав, до...

Читати далі
  • 15.10.2011

Далеко ще було Грицькові до справжнього козака. Ні в поході не побував, ні в море на чайці не сходив. Навіть прізвиська – імені козацького ще не здобув. Так і звали його поки що – Грицько Прізвиськанемає . Сміялися з Грицька в курені: – Гляди, хлопче, щоб тебе часом Їжачком,чи Зайчиком не назвали. А все тому, що,бувало, Грицько їжачка у степу підбере і молочком напуває. Хіба ж то козакові личить? От якби уміти шаблюкою так вертіти, щоб дощ голови не замочив, чи бойового гопака так садити, щоб ляхів-гусарів з коней ногами...

Читати далі
  • 15.10.2011

В одному селі жила собі дівчина Маруся. Дуже вродливою була Маруся, але жили вони з батьками бідно, тому й свататись до неї ніхто не хотів. Уже всі подружки заміж повиходили, а Маруся все на вечорниці ходить – свого судженого чекає. От якось зібралися хлопці з дівчатами на вечорниці – пісні співають, байки розказують, танці затинають, одне до одного клинці підбивають. Тільки Маруся сама в куточку сидить і сорочку вишиває. Коли це опівночі двері – рип! – заходить хлопець. Красивий – слів нема, ніхто його не знає, – мабуть, не з...

Читати далі
  • 15.10.2011

Жив-був у нашому селі Сабадаші недалеко від Бузівки, через річку від Зеленого Рогу якраз навпроти хати кривої Ганьки, через межу від попа бідний чоловік Тимухтей. Всього багатства у нього було – коник, корова та руки роботящі. Жив він собі з жінкою, любив її, а тут Бог послав йому дитину – сина. Покликав Тимухтей повитуху. А та, як ішла до них у хату, то заглянула знадвору у віконечко. А як подивитись у вікно, коли дитина народжується, то можна побачити долю цієї дитини. От прийняла повитуха немовля, скупала його, а від грошей...

Читати далі
  • 15.10.2011