Рано-вранці, ще до світанку, прокинулась відьма, аби зварити чарівне зілля. Тихенько шепочучи щось над казаном, вона мрійливо посміхається, а її яскраво- зелені очі сяють від захоплення та нетерпіння. Тринадцятеро чортів, які вже три століття проживають із відьмою в одній печері, здивовано дивляться на неї з усіх темних куточків. Такою вона їм зовсім не подобається. Видершись нагору, дванадцятий чорт глибоко вдихає солодкий аромат та ледь не падає від жаху на підлогу. – От біда, – шепоче він, – відьма варить приворотне зілля! – Біда, біда – підхоплюють усі інші дванадцятеро чортів...
Taras
Він увесь небесно-блакитного кольору, із синіми – пресиніми добрими очима і біленькою плямкою на правому поплавці. Кожен з нас бачив дельфіна Волошика і грався з ним. Але то було так давно, що ніхто цього не пам’ятає, а якщо і згадує, то лише як чарівний сон… Волошик живе у Ріці Часу і бавить ще ненароджених немовлят, а коли настає час, приводить маля на берег Життя. Йому сумно, хоч знає, що ще недовго приходитиме і гратиметься з маленьким хлопчиком чи то дівчинкою. Але… недовго… Згодом малята дорослішають і зовсім забувають свого друга...
1. Жив-був Білоголовий Сірничок. У сірниковій коробці,— а саме так називався його будинок,— яких тільки сірників не було: Рудоголові, Чорноголові, Червоноголові, Жовто- та Зеленоголові; а ось з Білоголових — лише один, він. Та що казати, в інші часи на це ніхто, мабуть, і уваги не звернув би: «Подумаєш, сірники як сірники, ну, різнокольорові, ну, подумаєш, буває…». Втім, про все по порядку. Коли сонце, добряче натомившись, ішло на відпочинок, і наступала безпросвітна ніч, сірники світилися. Кожний по-своєму: Червоноголові — червоно; Жовтоголові — жовто; Зеленоголові — зелено… Але кращого світла, — всіма...
Для вас зібрано всі Zаї від художниці Олени Міросєдіної в одну галерею. Раніше вже було показано трьох Zайчиків 🙂
Матуся покликала дівчинку до вікна: – Дивися, доцю, перша зірка зійшла! Маленька вже добре знала, що це означало: можна було б сідати вечеряти. Тим більше, що на столі вже давно красувалась макітра з кутьою, яку вони ще зранку вдвох з мамою почали готувати. І хоча Іринці було всього чотири рочки, дівчинка старанно перебирала горіхи і намагалась розтерти мак. А тепер можна було вже і вареники та картоплю викладати на стіл, не забувши до них виставити грибну підливу та юшку. Ох і сильно любила маленька Іринка грибну юшку, особливо з тих...
Десь за річкою, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у бабусі — курочка. Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас*. А в діда грошей немає: яка йому з півня користь? Набридло бабі позичати зі свого добра дідові, й каже вона: — В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко....
У якомусь-то царстві, у якійсь державі жив собі багатий пан. Знадобився тому панові наймит,— нікому було свиней пасти. Посилає пан прикажчика шукать свинаря. — Тільки,— каже,— з такою умовою, що, як вибуде рік, то дам йому шмат поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу́. Пішов прикажчик по селу, розпитує: — Чи нема де якого нетяги? — А там і там,— кажуть,— живе дуже убогий парубок,— він піде. Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому шмат поля. Іде парубок від пана та й думає:...
Художник – Олена Міросєдіна
