Taras

Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно зби­раються подорожці в далеку дорогу, та й пішла, зігнув­шись, мов стара бабуся. От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає: —   Куди це ти, лисичко, йдеш? —   На богомілля,— одказує лисичка. —   Возьми й мене до себе,— каже зайчик. —   Ходімо,— відказала лисичка,— все ж таки вдвох охотніше буде. От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Ко­ли зустрічає їх качечка сірошня та й питає: —   Куди...

Жили собі, були собі дві вивірки в густому лісі у дуп­лах. Однаково гарні, пушисті, ловкі. Тільки не однакової здачі. Бо одна з них цілий день трудилася; збирала орішки, гриби, жолуді і все те складала у своїй хатинці, в дуп­лі дерева. А друга була собі зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, ляка­ти пташок у гніздах або сидіти бездільно й свистати на весь бір. А схоче попоїсти — не журиться. Тож літом усю­ди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шульки з ялиць...

Той вовчок не звався ще «товчок», був чемним звірят­ком, доки не побачив довколишній світ. А потому? Ось як то було. Якось стара вовчиця пішла в ліс подивитися, чи файно ростуть зайчики. А дітям наказала, аби тихо сиді­ли в норі. Вовчок-товчок залишився дома з маленькими сестричками. Полежав на постелі із сухого листя, пограв­ся із сестричками, а що не мав іншої роботи — помалень­ку поліз із нори. Перед ним відкрився світ, якого він до­тепер не бачив: темні бори, сині гори і золоте сонце. Що за чудо! Що то за краса! Вовчок-товчок недовго...

Дрімав собі лев спокійно під деревом в лісі. Нараз над­бігла миша і побігла по нім. Збудився лев і рикнув страшно із злості, що його збу­дила миша, зловив її в лапи і держить. —   Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голо­сом на перестрашену мишу.— Заплатиш мені за те жит­тям своїм! —   Ах, пане мій і царю,— сказала покірненько пере­страшена миша,— даруй мені тую провину… що тобі при­йде з моєї смерті? Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за те колись відплачуся! Засміявся страшний лев на таку бесіду миші...