Небесний супутник

Якось, морозяного ранку Маленький Їжачок вирушив на прогулянку білосніжним лісом. Сонечко саме припорошило рожевими блискітками верхівки дерев, немов новорічне пісочне печиво цукровою помадкою. Сніг рипів під червоними чобітками. Пухнасті сніжинки лоскотали рожеві щічки.

– Кра-са-а-а-а, – прокричала Ворона, яка пролітала повз…
“Краса”, – проказав подумки Маленький Їжачок, а потім додав: “дуже холодна краса”.
Сніг як і далі рипів під червоними чобітками. Тільки тепер вони крокували все швидше. І тоді маленький Їжачок вирішив, що він давно не заходив у гості до свого найкращого друга Вовченяти.

– Маленький Їжачку, – зраділо Вовченя, побачивши маленького Їжачка на сходинках.
– Вов-че-ня-я-яяятку, – вимовив тремтячим голосом Маленький Їжачок.
І вже незабаром вони сиділи за столиком та пили запашний узвар, ласуючи бутербродами із товсто нарізаного батону, вершкового масла та порічкового варення. Тому що Вовченя зовсім не вміло готувати.
– Уявляєш, Маленький Їжачку, – розпочало розмову Вовченя, – я нещодавно прочитав у книжці з астрономії про “небесний супутник”.
– Угу, – ледь промовив Маленький Їжачок, намагаючись не зронити ані крихти із набитого рота.
– Маленький Їжачку, а ти знаєш, що таке “небесний супутник”?
– У-у-у, – і Маленький Їжачок заперечливо похитав головою, підтягуючи поближче банку із порічковим варенням.
– Небесний супутник, – тлумачило Вовченя, – це щось мале-малесеньке, яке обертається навколо чогось великого-здоровецького та утримується його силою тяжіння. Місяць — супутник Землі. Земля — супутник Сонця. Розрізняють…

А Маленький Їжачок, зігрівшись, поклав голову на лапки і тихесенько, щоб не заважати Вовченяті, час від часу сопів…

Наснилось йому, що він літає над галявиною, на якій зібралися всі-всі лісові мешканці та махають йому знизу, лапками. І раптом його серденько закалатало швидко-швидко – на пеньку сиділа Біла Польова Миша. Маленький Їжачок відчув себе найщасливішим, тож здійнявся так високо, що торкнувся зірочок, які першими з’явилися на небосхилі. А найменшу непомітно сховав за пазуху, щоб незабаром подарувати її Білій Польовій Миші.
“…Як гарно таки бути чиїмось небесним супутником…”, – подумав крізь сон Маленький Їжачок.

Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Авраменко)

Небесний супутник

Які на смак сонячні промінчики?

Хованки

Хованки

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->