– Привіт, черговий новий ранку, – потягуючись, пробурмотів Маленький Їжачок, опісля подумав і захоплено додав: – і як це я одразу не здогадався! Із днем народження тебе! Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олександр Положинський)
Кошик щастя
Із першими зірочками Маленький Їжачок зачинив двері на вербову гілочку, і, навсебіч розмахуючи плетеною козубкою, рушив у дорогу. “Цікаво, куди це він зібрався?”, – Подумала собі заспана Ворона, що пролітала мимо. “Ой, здається, Маленький Їжачок, – пробурмотіло Вовченя та згодом додало: – і, здається, він зібрався уві сні завітати до мене в гості з пиріжками”. Після чого швиденько задмухнуло свічку. “Дивно, – помітила на стежці Маленького Їжачка Мама-Білка, – схоже, знову щось замислив”. А Маленький Їжачок ні на кого не звертав уваги, старанно вишукуючи та складаючи у козубку крихітні сонячні промінчики,...
Коли зоряної ночі лісові мешканці, замість милуватись хвостами комет і блиском Чумацького шляху щільно зачиняють віконниці і запалюють припалі пилом свічки – отже, їм дуже сумно… Вони сумують за Тим, хто вже цілий рік не з ними… До Якого навіть місяцеві навшпиньки тепер не дотягнутись… Хто більше ніколи не буде частиною їх казки… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Дуб)
– Яка чарівна клумба моїх улюблених квітів з’явилась, як раз біля твого ганку! – Вигукнула Біла Польова Миша прямо з порога. – Ти не знаєш, звідкіля вони взялися? – Виросли, мабуть – відповів Маленький Їжачок та сховав лапки за спину. Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Юлія Гай)
– Чому ти не посміхаєшся? – запитав Маленький Їжачок у Вовченяти. – Тому що я образився на весну, – пробурчало Вовченя. – Чекаєш на неї, чекаєш… ані тобі золотистих промінчиків, ні м’якої травички, ані… Суцільні калюжі! Маленький Їжачок замислився. – А ти спробуй першим… – Що – першим? …- Який ти нетямущий, – зітхнув Маленький Їжачок, – посміхнутися! – А що буде? – А перевір, – підморгнув Маленький Їжачок. Спочатку у Вовченяти не вийшло. Це тому, що коли ти довго не посміхаєшся, посмішка виходить якоюсь кривою та недолугою. І тільки...
Перші весняні повені підтопили будиночок Борсука, однак Вовченя з радістю дав йому притулок під своїм дахом із березових лозинок. – Ні, тільки не зачиняй кватирку, – благало Вовченя. – Але ж вночі холодно стає, ще застудимося, – здивувався Борсук. – Все одно не зачиняй, будь-ласка, – наполягало Вовченя. – Чому? – Не відступався Борсук. – Мені тут ось що спало на думку… Адже кожного дня із неба падають тисячі зірок, – мрійливо заторохтіло Вовченя, – раптом… одна залетить і до мене. – І що? – Все ще не розумів Борсук....
Вовченя вже давно не бачило Борсука. Тому воно прийшло до його будиночку біля великого пенька і наразі наполегливо гримало у двері. Вовченя думало про те, як же сильно мабуть зрадіє Борсук, побачивши його на порозі. Але вже промайнула ціла хвилина, а двері як і раніше, було зачинено… Вовченя почало стукати гучніше, міркуючи тепер про те, як багато новин можна розповісти Борсуку. Але так проминула ще одна хвилина, а двері, як і раніше, зачинені… Вовченя почало стукати тихіше, поки й зовсім не припинило. Засмутилося, махнуло лапкою та, похнюпившись, почвалало на узлісся....
Сонячний дощ розбудив ліс. Одначе його мешканці сьогодні прокинулись від ніжного, ледь уловимого, наче мрія, квіткового аромату. Закінчивши з яблучно-полуничними пирогами і чаєм у білих фарфорових чашечках у червоний горошок, вони поквапилися на пошуки незвичайних квітів. Ось так, не змовляючись, лісові мешканці зібралися того ранку на галявині перед тендітним килимом із конвалій, зітканим весною за ніч. А поки вони обмінювалися враженнями, з далеких гір зірвалась луна північного вітру, і тисячі білосніжних дзвіночків озвалися тонкими голосами. Але їх пісню ніхто не розчув. Ніхто… … крім тих, чиї серця і без того...
– Зоряний лебідь, прямо над галявиною, – вигукнула Біла Польова Миша, побачивши сузір’я на оксамитовому нічному небі. Маленький Їжачок теж звів погляд, придивився і несміливо додав: – Лебеді… – А де ж другий? – Здивувалася Біла Польова Миша. – Під крильцем, – прошепотів Маленький Їжачок і взяв Білу Польову Мишу за лапку… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад Оля Гуйван)
Взимку лісові мешканці полюбляють грати у хованки. У найхолодніші дні вони ховаються у своїх домівках під пухнастими ковдрами та мріють… Про пиріжки з грибочками, про полювання на сонячні промінчики, про липовий мед та медвянві пряники, про катання на санчатах, про гру у сніжки, про прикраси для ялинки, про подарунки, а також про те, що незабаром – Новий рік. І тільки Маленький Їжачок дуже заздрить Допитливій Вороні та, вкрившись з головою ковдрочкою із кольорових клаптиків, мріє навчитися літати… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Авраменко)
