Кватирка…

Перші весняні повені підтопили будиночок Борсука, однак Вовченя з радістю дав йому притулок під своїм дахом із березових лозинок.

– Ні, тільки не зачиняй кватирку, – благало Вовченя.

– Але ж вночі холодно стає, ще застудимося, – здивувався Борсук.

– Все одно не зачиняй, будь-ласка, – наполягало Вовченя.

– Чому? – Не відступався Борсук.

– Мені тут ось що спало на думку… Адже кожного дня із неба падають тисячі зірок, – мрійливо заторохтіло Вовченя, – раптом… одна залетить і до мене.

– І що? – Все ще не розумів Борсук.

– Тоді я загадаю своє найзаповітніше бажання, – відповіло Вовченя.

– А якщо не залетить?

– А я буду чекати, доки і залетить!

Борсук почухав потилицю.

– Добре, Вовченятку, – нарешті вимовив він. – Можна, якщо зірка сьогодні залетить до тебе через кватирку, я також бажання загадаю?

Вовченя похнюпилося і заперечливо похитало головою:

– Краще не варто, а то раптом вона не впорається. А я вже півроку як бажання не загадував.

– Біднесенький, – із знанням справи сказав Борсук, а про себе подумав:

«Доведеться мені знову загадувати бажання по-дідівськи». При цьому він заплющив очі та задоволено посміхнувся.

 Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Анастасія Іванова)

Золотий кінь

Золотий кінь

Конюшина і Лілія

Конюшина і Лілія

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->