Конюшина і Лілія

В одному Саду серед зеленої травички і дерев виросла одна-єдина рожева конюшина. Не було поряд жодної подружки – конюшинки з якою можна було б весело теревенити, вслухатися у шепіт вітру, ловити дощові краплі і сонячні промені.

Одного разу конюшина помітила поруч із собою ще не розкритий бутон лілії. Вона дуже зраділа, що тепер буде з ким дружити, адже лілія теж була одна.

–  Доброго ранку! – радісно привіталася Конюшина, – я Рожева Конюшина, – давайте дружити!

– Я – Прекрасна Лілія, – відповів  бутон і подивився згори униз на маленьку Конюшину. – Невдовзі я розкриюсь, і мною будуть милуватися усі люди, а ти усього лише маленька кашка для баранчика! Ми не можемо дружити, ми дуже різні, – презирливо промовила Лілія і підставила свій бутон сонцю, щоб його теплі промені скоріше розкрили квітку.

Дуже засмутилася маленька Конюшина. Її пухнасте рожеве суцвіття схилилося долу.

В той самий час в Саду гуляла маленька дівчинка. Побачивши, що конюшина прив’яла, дівчинка полила її з лієчки, яку тримала у руках. Конюшина відчула себе трохи краще і сказала:

– А знаєш, Ліліє, адже мною теж будуть милуватися  люди!

Лілія нічого не відповіла.

А літо у той рік видалось дощовим. Тож маленька конюшина почала рости. Вона росла все вище і вище. Лілія тим часом вже розкрила свою велику жовту квітку. Вона була справді гарною, наче її розмалювало само сонечко! Люди, що проходили повз неї неодмінно зупинялися помилуватися такою красою. Лілія дуже собою пишалася, і її квітка завжди  дивилася вгору, до сонечка, а про Конюшину вона і взагалі забула.

І ось одного ранку, коли Лілія щойно розкрила свої пелюстки, то побачила людей. «О,  вони знову йдуть до мене!» – зраділа вона. Люди підійшли ближче, але навіть не глянули на Лілію, а почали дивитися на щось інше. Лілія озирнулася і була дуже здивованою, коли майже коло себе побачила ту саму «кашку для баранчика», Рожеву Конюшину, яку вона колись образила.

Конюшина дуже змінилася, вона мала доволі високе стебло і надзвичайно велике пухнасте суцвіття, на якому блищали краплі роси, як діаманти. А навколо неї стояли люди і дуже дивувалися, адже ще ніколи не бачили таку незвичайну конюшину.

І Лілії стало дуже самотньо. Але тепер вона не наважувалася заговорити з конюшиною. А конюшина думала, що Лілія все ще не хоче з нею дружити.

Вони б так і досі мовчали, аж раптом  подув сильний вітер і тонке стебло конюшини  накрутилось на стебло Лілії. Їх квітки опинилися разом. І вони цьому дуже зраділи, бо вже не були самотні.

І тепер всі люди милуються  прекрасною Лілією, великою рожевою Конюшиною і їх дружбою.

Конюшина і Лілія

Кватирка…

Лісова пригода

Лісова пригода

Новіший допис

There is one comment

  1. Безкоровайна Ірина

    Оксана, казка залишає відчуття зворушливого дотику вічних цінностей.

Надіслати коментар

<-- -->