Куди поділися дракони, або як з’явилися такси

Колись у таку сиву давнину, що і збагнути важко, жили Дракони. Вони вільно літали над зеленими лісами, над горами і над морями. Люди теж вже з’явилися, але літати не вміли, жили собі тихенько по селах і драконів не любили.

Дракони були великі, галасливі, дихали вогнем, ще й мали своєрідне, драконяче, почуття гумору. Одним словом, дуже важко було жити поряд з таким сусідом. Бува якийсь дракон підпалить село просто задля розваги, а сам вмоститься неподалік і спостерігатиме. А іншим разом дмухне вогнем коровам на хвости і буде реготати, дивлячись, як вони перелякано бігають полями.

Іноді, село рятував лицар, що забрідав з далеку саме у пошуках дракона. Якщо йому щастило, він міг відрубати сплячому дракону голову, а потім ще й прибрехати, що голів у дракона було дві, чи навіть три. А якщо лицар брав із собою у похід чаклунське зілля, що було схоже на воду, але пекло у горлі, то міг побачити і чотири голови дракона! Але як лицар був нездарою, то міг не вбити, а тільки налякати дракона. І ладно б сам гинув, але переляканий дракон завдавав у такому випадку ще більшої шкоди селянам, ніж зазвичай. І потім ще тижнями міг мучитися шлунком, бо ж лицарі любили ходити у такому залізному одязі, що навіть драконячі шлунки не в змозі були їх перетравлювати.

Так от, біля одного села, у лісі коло гори, звів собі кубло один такий Дракон. Був він веселий і дотепний, звісно, на свій, драконячий лад. Як усі дракони, він любив бавитися вогнем, наприклад, сидіти на вершечку гори і пускати вогняні кільця. Тож, якщо пахло смаленим, селяни знали, що Дракон десь поряд і треба стерегтися. Власне, з тої його розваги і пішов вислів  «запахло смаленим». Також він любив полювати курей, любив людей попереносити з одного краю села у інший. Багато жінок знаходили своїх чоловіків по чужих хатах, а ті й виправдовувалися – Дракон заніс, що ми могли зробити?! А вночі Дракон міг обережно узяти цілу хату і перенести її на сусідську землю. На ранок сусід виходив на двір і бачив чужу хату на своїй землі. Скаженів люто, кидався на людей, що з тої хати виходили, і не розуміли де вони і що відбувається…А Дракон підглядав і дуже з того тішився.

Одним словом втомилися люди жити поряд з Драконом, а лицарі чомусь те село оминали. Натомість у селі жив Чаклун. Чаклун вмів  читати і писати, тримав зв’язок з потойбічним світом, керував погодою, міг викликати дощ, коли треба, або вгамувати розлючену дружину і навіть тещу, або зілля чаклунського наварити, ну того, що на воду схоже…

Ось зібралися люди громадою і вирішили піти до Чаклуна. Як він такий розумний, то має придумати як Дракона позбутися. Постукали у двері  і почали жалітися, так і так, щось треба з тим драконом робити, не сила вже його, гадюку крилату, терпіти. Чаклун подумав – подумав,  і каже:

— А давайте ми йому петицію напишемо, що ми ним невдоволені і хай він так більше не робить!

— Що напишемо? – спитали селяни

— Ну, такий лист…

— А…Так би й казав. Ну, давай, пиши, ти ж вмієш.

Написав Чаклун ту петицію, гарна така вона вийшла, на цупкому папері, з малюнками. Пішли люди до Дракона віддавати.

Визирнув Дракон зі свого кубла, дивиться, люди до нього йдуть. Спочатку хотів  їх спалити про всяк випадок, але потім йому цікаво стало –  чого їм треба?

А люди йому петицію вручають.

— Ось тобі, Дракон, петиція наша! – і хмуро так подивилися на нього.

Не сподобалось Дракону як на нього люди подивилися, знов хотів їх спалити, але взяв петицію і почав її розглядати.

А люди розвернулися і почали хутко тікати в село. Тут Дракон вже не витримав. Того, хто відстав, упіймав і з’їв, а петицію сховав у своєму кублі.

Після того дня нічого не змінилося. Не зважаючи на петицію, Дракон і далі продовжив капостити. Люди знову пішли до Чаклуна.

— Ну, я не знаю, – чухав Чаклун потилицю, – може йому петиція наша не сподобалася… Давайте напишемо кращу…

— Ну, пиши. – зле відповіли люди.

Написав Чаклун нову петицію, на більшому папері, красивим почерком, додав малюнків. І знову люди зібралися громадою і понесли її Дракону. І все знову повторилося.

Чаклун все писав і писав  петиції і одна була краще іншої, але Дракон петиції приймав, але продовжував бешкетувати.

Насправді, Дракон не вмів читати, він просто збирав ті папірці, а потім ввечері сідав коло свого лігва, дмухав на них і дивився, як вони горять. А також любив вполювати якогось людиська, коли йому ті петиції приносили.

Нарешті терпець у людей увірвався, зібралися вони усім селом, прийшли до Чаклуна, і сказали, що після його петицій людей в селі тільки поменшало, а Дракону хоч би що. І хай щось думає робити з Драконом, або вони  візьмуть його, Чаклуна, загорнуть, як цукерку у чергову петицію і віддадуть Драконові, може тоді та петиція спрацює!

Злякався Чаклун, почав шукати по книжках заклинання проти драконів. І почав ходити до Дракона їх виголошувати. А Дракон вилазив зі свого кубла і дивився, як дивна мала людинка, щось кричить і кумедно стрибає десь там унизу.

Але скільки Чаклун не стрибав, які закляття не проголошував, все було марно. Втомився він зовсім, а нічого не виходило, а тут ще й люди знову до нього прийшли, чомусь з сокирами і вилами, і спитали:

— Ну, і?..

— Хвилиночку! Майже! Майже знайшов!

— Ми тут почекаємо.

Чаклун зачинився у своїй хаті і не знав що робити. Взяв першу ліпшу книгу і почав її перелистувати. А у книзі було написано – якщо маєте одну велику проблему, то треба її розкласти на кілька менших проблем і тоді вже вирішувати проблеми по-черзі.

— Так, – сказав сам собі Чаклун, – ми маємо одну велику проблему – Дракона. А це означає, що ми маємо такі проблеми, як:

А. Він дмухає вогнем.

Б. Він великий.

В. В нього є крила і великий хвіст.

Г. Він має лускату шкіру, бррр.

І невдовзі Чаклун знайшов усі потрібні йому заклинання на кожну проблему. Потім він вийшов з хати і вигукнув:

— Еврика!

— Шо? – спитали селяни

— Ну, я знаю, як позбутися Дракона…

— А, ну, так би й казав. Пішли!

І усе село знову пішло  до Драконова лігва. Дракон їм дуже зрадів, особливо тому, скільки йшло людей до нього, ще й той кумедний чоловічок був з ними. Мала бути цікава вистава! Дракон, навіть на радощах сам трохи пострибав, від чого кількох  людей привалило каменями, що скотилися з гори.

Чаклун підійшов до Дракона і спочатку виголосив «Заклинання вогнегасника». В Дракона залоскотало в горлі, він почав кашляти, але вогню, як зазвичай, не було. Дракон трохи здивувався і почав пробувати дмухати. Поки він так дмухав, чаклун виголосив заклинання на позбавлення Дракону крил і хвоста. Крила в Дракона дійсно щезли, але хвіст чомусь залишився, щоправда, став значно менший. Дракон забув про вогонь і вертів головою з жахом оглядаючись на ті місця, де щойно були його великі руді перепончасті крила і на свій куций хвіст. Користуючись цим, чаклун вигукнув заклинання на зменшення розмірів дракона. Дракон спочатку став трохи меншим, але не сильно, тож, довелося Чаклуну вигукувати це закляття кілька разів, поки Дракон не став нижче за людське коліно. І останнім заклинанням драконяча лускувата шкіра перетворилася на м’яку вовняну.

— Ну, і що це таке? – здивовано запитали люди оглядаючи дивне створіння, що висолопив язика крутилося біля їх ніг, намагаючись ухопити себе за хвіст.

— Так се ж..- розводив руками Чаклун

— Хто?

— Так се… – не знав, що сказати Чаклун, адже бачив це створіння вперше у житті.

— Що? Що він каже? – перепитували люди один у одного.

— Каже, що це «такса»! – сказав великий чоловік, що стояв біля Чаклуна

— А!.. Ну, добре, аби не Дракон, – люди розійшлися по домівках цілком задоволені.

Чаклун потім написав розлогу статтю у газету «Чаклунський Вісник», де і розповів про свій винахід по боротьбі з драконами. І інші чаклуни почали перетворювати драконів на такс. Так, згодом, зникли усі дракони. Саме тому ніхто і ніколи не знаходив їх кісточок.

Такси, здебільшого, залишалися жити з чаклунами, а, оскільки були бешкетницями, то любили гризти і ховати чаклунські книги з закляттями у свої колишні драконячі лігвища. Отак і чаклуни перевелися, бо  не залишилося більше у світі чаклунських книг.

Коли зникли дракони, лицарі продовжили ходити по селах. Вони напивалися  чаклунського зілля і розказували дітлахам як колись билися зі страшними двох, трьох чи навіть чотирьохголовими драконами.

Такси так з того часу і живуть разом з людьми, і я не здивуюся, якщо десь і біля тебе, читачу, зараз спить маленька такса. Придивись до неї, бачиш, як вона кумедно дриґає уві сні лапками і хвостиком, як намагається гарчати? То їй сниться, що вона знову Дракон і може вільно літати де їй заманеться і підпалювати коровам хвости.