Ведмежатко

Сніг падав  великими, м’якими пластівцями. Мороз пощипував дитячі щічки і вони ставали рожевими.  Наближалося Різдво. Різнобарвними ліхтариками спалахували вітрини крамниць, прикрашалися штучні ялинки, в очах людей спалахував теплий вогник передчуття свята.

Діти, звичайно, найбільше раділи і не могли дочекатися початку зимових свят. Вони більш ніж звичайно задивлялися на  іграшки. Тоді як дорослі починали нервувати і тягти замріяне чадо за собою.

В цей самий час посилено працювали фабрики з виготовлення іграшок, щоб встигнути до свята, щоб кожна дитина змогла відшукати свій подарунок під ялинкою.

І ось на одній з таких фабрик вже закінчувався важкий робочий день. Майстер, який багато років шив м’які іграшки, тільки закінчив працювати над великим пухнастим ведмедем. Він вже було зібрався йти додому, як на очі йому потрапив невеликий шматочок плюшевої матерії,  що залишився.

Майстер задумливо узяв його до рук, погладжуючи м’яке коричневе хутро, потім загадково посміхнувся і поправив окуляри на носі. Він подумав, а чи не вийде з цього шматочка щось цікаве? Наприклад, такий маленький – маленький ведмедик. І в ту ж мить, в його уяві виникла картинка – маленька дівчинка, що тримає на долоньці крихітного ведмедика і посміхається. Майстер дуже любив дітей і не зміг вже піти додому. Бо Маленьке Ведмежа вже існувало, нехай тільки у його уяві.

Не вагаючись,  Майстер взявся до справи. Працював він довго, адже зробити маленьку іграшку було складніше, та й матеріал не можна було зіпсувати, тому що він був останній.

Глупої ночі Майстер закінчив свою роботу. На столі, перед ним сидів усміхнений Маленький Ведмедик, але на думку майстра, йому чогось бракувало, якийсь він був не святковий, не різдвяний. І тоді Майстер пошив Ведмедику маленький червоний капелюшок з білим бомбончиком і шалик з білою бахромою, майже як у Святого Миколая.

 – Ну, ось – промовив Майстер – тепер ти не просто маленький ведмедик, а  Святковий  Маленький Ведмедик!

Ранком готові іграшки запакували у великі коробки, щоб розвозити по крамницях. Маленький Ведмедик теж потрапив в таку коробку і поїхав у дуже велику крамницю, що була розташована у самому центрі міста. Там коробку відкрили і почали розставляти іграшки на полиці. Руки службовців витягали іграшки по одній і забирали, а Ведмедика ніхто не помічав і він скочувався все нижче і нижче, поки не опинився на самому дні коробки. Незабаром з коробки забрали усі іграшки, її хотіли вже викинути. Але одна дівчина-продавчиня  вчасно помітила ведмедика.

– Ой! Який маленький, куди ж тебе поставити ..- замислилася вона, оглядаючи полиці з іграшками.

– Поставлю-но я тебе біля каси, щоб ти не загубився, – сказала дівчина і посадила ведмедика біля касового апарату під маленькою, але дуже ошатною ялинкою.

Вранці наступного дня в магазин хлинула юрба дітей, які буквально тягли за собою своїх батьків, бабусь і дідусів. Ведмедик бачив багато людей, які виходили з магазина з пакунками, але на нього ніхто не звертав уваги. Йому стало спочатку прикро, наступного дня самотньо, а ще через день дуже сумно. Прикро було, що Майстер даремно його зробив, що він нікому не потрібен і ніколи не зможе нікому принести радість …

Аж раптом – його купили! У крамницю зайшов чоловік. Він не мав багато часу, щоб роздивлятися іграшки, бо невдовзі мав відлітати додому. Але Маленького Ведмедика запримітив одразу і він йому дуже сподобався.

Ведмедик летів у літаку, потім їхав автівкою. Нарешті його подорож скінчилася,  і ось він вже затишно вмостився у маленькій дитячій долоньці. Все сталося саме так, як і уявив собі в ту морозну ніч старий Майстер.

Як Петрик Святого Миколая шукав

Як Петрик Святого Миколая шукав

Ведмежатко

Як Вовченя на весну образилося

Новіший допис

There is one comment

Надіслати коментар

<-- -->