Як Вовченя було дощем
Вовченя вже давно не бачило Борсука. Тому воно прийшло до його будиночку біля великого пенька і наразі наполегливо гримало у двері.
Вовченя думало про те, як же сильно мабуть зрадіє Борсук, побачивши його на порозі. Але вже промайнула ціла хвилина, а двері як і раніше, було зачинено…
Вовченя почало стукати гучніше, міркуючи тепер про те, як багато новин можна розповісти Борсуку.
Але так проминула ще одна хвилина, а двері, як і раніше, зачинені…
Вовченя почало стукати тихіше, поки й зовсім не припинило. Засмутилося, махнуло лапкою та, похнюпившись, почвалало на узлісся.
Вовченя так і не дізналося, що того дня Борсук катав на новенькому велосипеді усіх охочих лісовими стежинами. І першим, за ким він приїздив – було Вовченя, яке чомусь не схотіло відчиняти…
Вночі Вовченя погано спало. Снилося, ніби воно перетворилося на дощ. Торохтіло по вікнам і дверям, але на нього ніхто не звертав уваги.
Вранці у двері Вовченяти постукали. Спершу тихенько, а потім наполегливіше і наполегливіше. Вовченяті більше нічого не залишилося, як піти та відчинити їх.
На порозі, переступаючи з лапки на лапку, стояв Борсук. Вчора Вовченя не пустило його, тож він вирішив знов спробувати щастя сьогодні…
Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Анастасія Іванова)
