Казочка про дідуся-паровоза та хлопчика Микитку

“Для любого онука Микитки  від дідуся Жені”, Євген Безус.

Вранішній, веселий сонячний промінчик пробився через віконне скло, засяяв на дзеркальних боках новенького тепловоза, що тільки-но  вчора прибув у депо з заводу.  Синя фарба лисніла на ньому, очі-фари мружились від сонячного проміння і посилали сонячні зайчики в темні кутки депо та на інші тепловози.

У найдальшому та найтемнішому кутку дрімав старенький дідусь-паровоз, він зрідка похропував та випускав клубки білого диму, згадуючи свою бойову юність. Колись він мандрував по широких просторах країни. Побував і у казахських степах, і сибірській тайзі, на Далекому Сході – біля  самісінького Тихого океану. Бачив він і Москву, і Чорне море, Кавказькі і Кримські гори, Карпати, і навіть бачив здалеку Ай-Петрі та ще багато різних країв.

Возив дідусь-паровоз вугілля, ліс, руду, цемент, зерно, а коли була війна, доставляв на фронт танки, літаки, гармати. Довелось йому возити на фронт солдатів, а з фронту перевозив поранених в далекий тил. Бомбили його ворожі літаки, стріляли по ньому снарядами з ворожих гармат, був він декілька разів поранений. Та майстри ремонтували паровоза, і він знову рушав у далеку путь, невтомно долаючи кілометр за кілометром.

Отак, працюючи все своє життя, постарів, механізми позношувались. А тим часом з’явилися могутні тепловози та електровози, замінюючи на стальних магістралях старенькі паровози. Деякий час дідусь-паровоз працював на залізничній станції, бо вже не міг долати далекі відстані. Та ось настав день і дідуся-паровоза на цій роботі замінив новенький дизель. Залишився він  без роботи і тепер цілими днями самотньо куняв у темному кутку. Та  наставав вечір, депо заповнювалось тепловозами, електричками, які поверталися з рейсу з різних куточків країни. Вони розповідали, де їм довелося побувати, які цікаві пригоди з ними відбувалися, а дідусь-паровоз тихенько зітхав у своєму кутку. І трішки заздрив молодшим товаришам та інколи мріяв, що от і він колись виїде за ворота депо (хоч колеса стерті, бак для води потріскався, двері на кабіні, зірвані з петель, хитаються в різні боки, прожектор не працює), і помчиться по рейках назустріч сонцю.

Аж наставала ніч, тепловози і електрички втомлено засинали, а дідусь-паровоз не міг заснути, згадуючи свої молоді роки, краї де він побував, та пригоди,  які з ним траплялися.

Та коли вчора надвечір у депо з’явився новенький, блискучий тепловоз, затьмаривши все навкруг, дідусь-паровоз зовсім зажурився.

Вранці тепловози і електрички розбіглися по своїх маршрутах, а новенький тепловоз зачепив  дідуся-паровоза і потягнув його по рейках за ворота депо. Дідусь злякався і подумав: “Ось це вже, мабуть, моя остання путь, відвезуть мене на кладовище старих паровозів, а там – робітники вогняними ножами поріжуть мене на шматки, відправлять на завод, де мої нещасні пошматовані механізми вкинуть у вогняну піч і перетворюсь я на шматок неоковирного металу”.

Так не так сталось, як гадалось. Притягли дідуся в цех, а там робітники розібрали всі механізми дідуся до останньої деталі. Зношені та поламані запчастини замінили на нові. Пофарбували та навіть вкрили  його лаком. Причепили нові фари. Налили в бак води.  Засипали вугілля, розпалили топку і він, вдихнувши на повні легені повітря  та випустивши клубки пари, здригнувся, басовито загудів, зрушив з місця і покотив своїм ходом по рейках, – аж  на виставку, де вже знаходилося багато його знайомих і друзів.

Тут були старенькі, але добре почищені, пофарбовані, нікельовані аж лискучі автомобілі, мотоцикли, велосипеди. Був навіть літак. І всі вони були не просто в доброму, а навіть у робочому стані. Люди, дорослі і малі, які кожного дня приходили на цю виставку, сідали за кермо машин і каталися по великому двору. Тільки на паровозі ніхто не катався. Дідусь-паровоз навіть трішки сумувати почав.

Та ось, одного дня на виставку прийшли татусь Олег, матуся Поля та два їх синочки – Артемко і Микитка. Артемко відразу сів за кермо величезного броньованого автомобіля і почав кататися по двору, а Микитка  сходами піднявся на паровоз, накидав у топку вугілля, подав  у систему повітря, включив сирену, потягнув важелі, й паровоз, басовито загудівши, поїхав по рейках.

Дідусь-паровоз і хлопчик Микитка каталися аж до самісінького вечора, а на другий день зранку  Микитка знову прийшов до дідуся-паровоза, і знову вони каталися аж до вечора.

Так продовжувалось кожного дня – майже все літо. Дідусь-паровоз і Микитка так здружилися, що вже не могли прожити один без одного хоч б декілька годин. Довелося татусю Олегу прокласти від виставки до дитячого садка рейки, куди з осені пішов Микитка, і тепер дідусь-паровоз і хлопчик Микитка катають всіх діток, які ходять у дитячий садочок.

Чому борсук не любив нічого шукати

Чому борсук не любив нічого шукати

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->