Taras

«Я опинилася в казці!» вирішила для себе Марійка, за хвилину, як їхнє сімейне авто зупинилося поміж дерев лісу. Стільки голосів птахів, які лунали звідусіль, годі було чути в місті, де жила в одній із багатоповерхівок із батьками. Хіба що ворони сірої чи грака, які своїми характерними для них карканням чи крекотінням спроможні налякати будь-кого. А тут: дзвінкі та жалібні, тривалі та короткі, протяжні та уривчасті, зі свистом і щебетанням, тріскотом і цмоканням, з булькотінням, звуком флейти, барабану, скрипки. Поки батько на невеличкій галявині розкладав намет, а мама готувала страву на...

Маринка не так часто приїжджала у село о бабусі з дідусем. Літо було єдиною порою під час якого всі три місяці проводила з ними. Хоча їй було всього шість років, із великим задоволенням допомагала стареньким на городі, в саду, на подвір’ї, в будинку. Вона також любила, коли за якісну виконану роботу, бабуся пригощала їх своїми смачними стравами, називала її ангелятком, квіточкою, котиком, а дідусь іще — перлинкою. Й хоча маленька не знала, що це таке, перлинка, все-таки вірила: якби перлина не була цінною річчю, ніколи не називав її так. —...

Літо збігло швидко і непомітно. Але листочки, що росли на деревах це помітили тільки тоді, коли почали втрачати свій зелений колір. Куди та чому він зникав — не знали. Поки художниця Осінь розфарбовувала їх у інші кольори, вони зі сумом дивилися в небо, зітхали, тихо перемовлялися поміж собою, згадуючи, як їм усім було добре рости й шелестіти на гілках дерев, пити теплі краплини ранішньої роси, загравати з вітерцем, слухати спів птахів. А ще вдихати аромати літніх квітів, трави, які росли внизу на землі. «Однак тепер усього цього не буде, —...