Taras

Настала тиша. Концерт закінчився. Глядачі розійшлися. В театрі Опери та Балету запанувала ніч. Музичні інструменти так втомилися, що не могли одразу відпочивати. — Ну як я зіграв? — не витримавши, спитав контрабас. — Ти — хвалько, — не витримала скрипка, — я витягувала всі партії. — Ні, друзі, головна — це я, — промовила флейта, — мій тоненький голос чують навіть на останньому ряду. Диригентська паличка замислилась. Он, які в них голоси! А хто вона? Чи має право тут бути? — Піду зі сцени, — сльози котились, котились, — перепочину, —...

— Мамо, я сьогодні отримав десять балів по самостійній з алгебри, — радісно вигукнув Бодя. Насправді хлопця звали Богдан, але він був трохи того — розбишака — одним словом. Найвищий у класі, він сидів з красунею і відмінницею Настею та лупав очима в її зошити. — Списав? — приречено спитала мати. — Еге ж, — радісно хрумкнув солоним огірком Бодя. — Це для салату, давай сюди. — Та я вже з’їв, — хмикнув і пішов в кімнату Богдан. Чогось стало боляче за сина, хто з нього виросте? Мабуть в ігри...

Після школи хлопці вирішили побігти до ставка. — Можна буде поковзати, — вигукнув Матвій,  холодний вітер розкуйовдив його волосся. — Наввипередки, — крикнув Тарас і хлопці побігли. Першим прибіг Павло і глянув на воду. Ставок виблискував на сонці, мов дзеркало. Крига була ще тонкою, морозу тільки два градуси, куди ж кататись. — Хлопці, відбій. Матвій топнув ногою по льоду, під ногою хлюпнуло. — Проламується, зараза. — Матвій, ну що ти таке кажеш. Будуть ще Йорданські морози, замерзне. Тарас і Матвій повернули назад, хотіли додому. — Хлопці, ви чули? — Павло...

На галявині розкрила свої ніжні листочки Полуничка. Незабаром на цьому кущику з’явились ягідки. Під лагідним і турботливим сонечком ягідки росли і червоніли. Серед них була та, яку прозвали Ціка, бо їй все було ЦІКАво. Вона задавала всім питання: чого ми тут? Що нам робити далі? Що це на небі? Сонце? Куди воно дівається? Ніч? Що таке ніч? Чому я червонію? — Ціка, припини! — не витримали сусідки. А вона все не вгамовувалась. Вони почали штовхатись і так розгойдали кущ, що стигла, соковита Ціка — відірвалась. — Я лечу, — кричала...

Тато відчинив двері і вніс у кімнату ялинку. Вона була така пухнаста, а стовбур міцний і зелені-зелені гілочки. — Зустрічайте Ялинку, будемо її прикрашати. Мати виглянула з кухні, руки тримали недоліплений  вареник. — Сашко, допоможи батькові. Сашко сидів за компом, не зводячи очей з монітора. — Поглянь, яке чудо в хаті, — не втрималась мати. Сашко повернув на мить голову і знову назад. — А що, в «танчики смолити» краще? — тут вже встряв батько. Саша мовчав, його думки були десь далеко. — Нічого, будемо самі святкувати, а він з...