Сніговичок Морквинка

Рано-вранці, коли перші промінці сонця лише освітили горизонт, а пташки тільки щойно прокинулись, на Морквинку зверху щось впало.
Сніговичок підняв голову.
Над ним якраз летіла синичка. Це вона загубила свій сніданок — зернинку, яку взяла з годівнички.
— Ой, залишилась без обіду, — бідкалась пташечка.
Тут вона подивилась на Морквинку.
— А ти що таке. Тебе ж тут не було раніше.
— Я сніговик. Мене вчора виліпили дітлахи.
— І як ти називаєшся?
— Мені ще не дали ім’я. А тебе як звати?
— Мене назвали Спритною, бо я швидко стрибаю і літаю.
І синичка сіла до сніговичка на носик.
— Може, тебе Морквинкою назвати? Вона така яскрава, і гарно виділяється на обличчі.
— Мені подобається. Морквинка.
–Так, і де тут моє зернятко впало? — заметушилась синичка.
Вона подивилась на відрі-шапці, на кулях-руках, оглянула плечі Морквинки.
— Щось падало вниз. Глянь десь біля ніг, — сказав товариш.
І справді, біля кулі-ноги на білому снігу лежало щось чорне.
— Мій обід! — зраділа Спритна.
— А що це? — зацікавився Морквинка.
— Насіння соняшника. Дуже смачне… Але мені вже пора. Побачимось.
І синичка полетіла.
А сніговичок залишився стояти, переливаючись у сонячних промінцях різними кольорами і радіючи з того, що в нього тепер є ім’я.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сніговичок Морквинка

Русалонька та її друзі

Новіший допис

There is one comment

Надіслати коментар

<-- -->