Сніговичок Морквинка

Прийшла новорічна ніч. Багато вікон у сусідніх будинках так і не погасли.
То з одного боку, то з іншого долинали дитячі пісеньки про Діда Мороза і Снігуроньку, і звідусіль було видно мерехтіння прикрашених ялинок.
Але Дід з русоволосою Снігуркою прийшли лише після того, як діти полягали спати.
Сніговики і Рудько по-своєму допомагали дідусю й онучці: спостерігали за мішком з подарунками. Він ще такий важкий, адже там подарунок для кожної дитини.
Хутко вони всім дітлахам подарунки роздали, песику кістку подарували, а тоді дідусь спитався снігову бабу:
— А що б ти хотіла в подарунок?
— Не розтанути, — несміливо відповіла та.
— А ти, Морквинко?
— І я теж!
— Ну, тоді збирайтеся, ви поїдете зі мною до моїх крижаних володінь.
Сніговики хутенько пішли за Снігуронькою до санок Діда Мороза. Всі разом сіли, і поїхали.
Далеко-далеко, де сніг лежить цілий рік, посеред лісу стоїть крижаний палац, а сонечко несміливо заглядає у вікна.
До наступного Нового Року потрібно приготувати стільки подарунків, а у дідуся з онучкою вже є аж двоє помічників.