Сніговичок Морквинка

Чарівна ніч купала землю у зоряному світлі. Ріжок місяця ледь-ледь виглядав з-за хмарки, неначе задрімав там.
А між дерев гуляли сніговики.
Гілочки верби погладили хустину на голові у баби.
І тільки-но вона розвернулася, щоб поправити косу, як побачила білобородого діда у червоній шубі.
Дідусь мав у руках довгу палицю, якою час від часу постукував перед собою.
І під цього стуку дзвеніли крижинки на дрібних вербових гілочках.
Морквинка заслухався:
— Яка чудова мелодія.
Дід посміхнувся крізь вуса і вдарив палицею ще раз.
Снігова баба, що дивилася в небо, сказала здивовано:
— Навіть зірочки затанцювали.
А гість з посмішкою спостерігав, постукуючи й далі палицею.
Від цього затремтіло листя на дубі, і прокинувся вітер, що спав на верхівці дерева.
Він грізно дмухнув, але побачивши дідуся в червоній шубі, посміхнувся:
— Дід Мороз, а чи не рано ти в наші краї прийшов?
— Та я поки що без подарунків. Хочу довідатись, як дітки поводяться. От позаглядаю у віконечка: хто спить, хто маму з татом не слухає, спитаюся у пташок, чи хто їх не ганяв. А ще, дивлюсь, діти мені на втіху сніговиків таких гарних зліпили.
— Деякі навіть ноги повідтоптували, — прошепотів сніговик.
–Так тепер розповідайте, хто таких гарних сніговичків зліпив.
І всі вони пішли далі, розповідаючи про діток, які тут жили і гуляли, щоб Дід Мороз знав, які їм подарунки дарувати.