Сніговичок Морквинка

Наступного дня вітер розгулявся.
Він носився довкола з такою силою, що сніговичок Морквинка вже подумав про ще одну мітлу. Тільки, щоб гілляка у руку попала, а не в голову чи живіт.
Але пустун був обережним, тому сніговик залишився з однією мітлою.
“Зате красуня не спить,” — думав Мокрвинка, спостерігаючи, як вітерець грається з тороками на хустині.
Але вдень познайомитися не можна: довкола туди-сюди ходять люди.
— Друже вітер! — крикнув сніговичок товаришу, коли він пролітав біля самого носа-морквинки.
Той на мить спинився.
— Попроси снігову бабу сьогодні зі мною погуляти.
І пустун, зірвавшись з місця, помчав у бік красуні.
А вечір тягнувся неймовірно довго. Навіть вітер втомився і причаївся відпочити на сусідній липі.
Коли вікна у будинках почали гаснути, на вулиці з’явились морозці. Вони зайчиками пострибали по снігу, утворюючи зверху хрусткий шар, залишаючи за собою на деревах білу порошу, а на шибках чудові візерунки.
І Морквинка наважився: глянув довкола, переставив вперед ногу, зробив крок, другий.
“Скрип-скрип,” — почулось під ногами.
Сніговичок здивовано подивився вниз, і пішов вперед.
Снігова баба й справді була красунею. Під хустиною ховалася синя коса, очі-вуглинки відбивали зоряне сяйво, а червоні вуста привітно посміхалися.
Коли вона побачила гостя, помахала йому рукою і пішла назустріч.
— У нас носи однакові, — сказала баба, оглядаючи відвідувача.
— Гарна зачіска, — похвалив Морквинка. — Ну що, ходімо!
І два сніговика, поскрпуючи снігом, пішли гуляти між деревами.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сніговичок Морквинка

Русалонька та її друзі

Новіший допис

There is one comment

Надіслати коментар

<-- -->