Зайки від художника Олени Міросєдіни, завжди приваблюють своєю красою :).
Я давно вже мріяв про собаку. Про такого собі величезного дога або німецьку вівчарку, як у Юрка. Думав, як дресируватиму її, і вона вмітиме все на світі. Гавкати по команді чи танцювати. А от моя мама собак не дуже любила, хоч якби я її не вмовляв. І одного разу несподівано для всіх вона принесла додому кошенятко. Воно мені не дуже сподобалося –худе, маленьке і кволе. Зовсім нічого не розуміє і тільки їсти просить! Що з нього виросте? Та за кошеня вступились мама з Оксанкою, моєю молодшою сестрою. Ото тобі жінки!...
Колись дуже-дуже давно жила собі одна принцеса. Звали її Анна, і була вона найменшою та найулюбленішою дочкою старого Короля. Усі королівські піддані також обожнювали маленьку принцесу. Адже вона дійсно була прекрасна, хіба що трохи вередлива та пихата. Ось щось закортить, та хоч зірку з неба діставай, якщо принцеса забажає. Одного разу Анна заволіла на свій день народження триповерховий шоколадний торт. Довелось скликати усіх відомих кухарів з усього королівства та нашвидкоруч готувати цю чудернацьку шоколадну чудасію. Торт вийшов дуже смачним, але і дуже-дуже великим, тому довелось його їсти усім королівством. Наступного...
Рано-вранці, ще до світанку, прокинулась відьма, аби зварити чарівне зілля. Тихенько шепочучи щось над казаном, вона мрійливо посміхається, а її яскраво- зелені очі сяють від захоплення та нетерпіння. Тринадцятеро чортів, які вже три століття проживають із відьмою в одній печері, здивовано дивляться на неї з усіх темних куточків. Такою вона їм зовсім не подобається. Видершись нагору, дванадцятий чорт глибоко вдихає солодкий аромат та ледь не падає від жаху на підлогу. – От біда, – шепоче він, – відьма варить приворотне зілля! – Біда, біда – підхоплюють усі інші дванадцятеро чортів...
Він увесь небесно-блакитного кольору, із синіми – пресиніми добрими очима і біленькою плямкою на правому поплавці. Кожен з нас бачив дельфіна Волошика і грався з ним. Але то було так давно, що ніхто цього не пам’ятає, а якщо і згадує, то лише як чарівний сон… Волошик живе у Ріці Часу і бавить ще ненароджених немовлят, а коли настає час, приводить маля на берег Життя. Йому сумно, хоч знає, що ще недовго приходитиме і гратиметься з маленьким хлопчиком чи то дівчинкою. Але… недовго… Згодом малята дорослішають і зовсім забувають свого друга...
1. Жив-був Білоголовий Сірничок. У сірниковій коробці,— а саме так називався його будинок,— яких тільки сірників не було: Рудоголові, Чорноголові, Червоноголові, Жовто- та Зеленоголові; а ось з Білоголових — лише один, він. Та що казати, в інші часи на це ніхто, мабуть, і уваги не звернув би: «Подумаєш, сірники як сірники, ну, різнокольорові, ну, подумаєш, буває…». Втім, про все по порядку. Коли сонце, добряче натомившись, ішло на відпочинок, і наступала безпросвітна ніч, сірники світилися. Кожний по-своєму: Червоноголові — червоно; Жовтоголові — жовто; Зеленоголові — зелено… Але кращого світла, — всіма...
Для вас зібрано всі Zаї від художниці Олени Міросєдіної в одну галерею. Раніше вже було показано трьох Zайчиків 🙂
Матуся покликала дівчинку до вікна: – Дивися, доцю, перша зірка зійшла! Маленька вже добре знала, що це означало: можна було б сідати вечеряти. Тим більше, що на столі вже давно красувалась макітра з кутьою, яку вони ще зранку вдвох з мамою почали готувати. І хоча Іринці було всього чотири рочки, дівчинка старанно перебирала горіхи і намагалась розтерти мак. А тепер можна було вже і вареники та картоплю викладати на стіл, не забувши до них виставити грибну підливу та юшку. Ох і сильно любила маленька Іринка грибну юшку, особливо з тих...
