Десь за річкою, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у бабусі — курочка. Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас*. А в діда грошей немає: яка йому з півня користь? Набридло бабі позичати зі свого добра дідові, й каже вона: — В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко....
У якомусь-то царстві, у якійсь державі жив собі багатий пан. Знадобився тому панові наймит,— нікому було свиней пасти. Посилає пан прикажчика шукать свинаря. — Тільки,— каже,— з такою умовою, що, як вибуде рік, то дам йому шмат поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу́. Пішов прикажчик по селу, розпитує: — Чи нема де якого нетяги? — А там і там,— кажуть,— живе дуже убогий парубок,— він піде. Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому шмат поля. Іде парубок від пана та й думає:...
Художник – Олена Міросєдіна
Саша сонно потирала оченята. А так не хотілося йти у ліжечко. Мама казала, що сьогодні чарівна ніч, коли Дід Мороз розносить діткам подарунки і кладе їй під ялинку. Але сон підкрався непомітно, тому тато переніс крихітку на ліжко. Вона солодко посміхнулась уві сні, і батьки залишили дівчинку. Тільки Сашуня прокинулась. Ріжок місяця заглядав у віконце, мерехтіли зірочки… А під ялинкою, крім коробки, лежала велика червона рукавиця. «Це ж дід Мороз забув!» — подумала Саша. «Він замерзне! Треба йому рукавицю повернути.» І маленька, накинувши прямо на піжамку комбінезона вибігла на вулицю...
Далеко-далеко на Півночі, де Дід Мороз цілий рік майструє малятам іграшки, одного разу відбувся справжній переполох. Звідкись не візьмись, під крижаною хатинкою Мороза з’явилась дівчинка, та така маленька, що ще не вміла сказати, хто її батьки і як там опинилась. Тому взяв її дідусь до себе. Він робить подарунки, а Малинка (так себе крихітка називала) ними гралась. Машинки і літачки після одної гри перекочовували у яскраві коробочки і пакуночки, щоб на Новий Рік опинитися під ялинкою у якогось хлопчика. А от лялечки… Маленька їх і переодягала, і купала, і годувала,...
Жив собі на світі один дракон. Вірніше – дракончик, тому що він був ще зовсім маленьким. Як і у звичайній родині у нього були тато та мама, а також брати і сестри. Тільки усі вони теж були драконами. Тато нашого дракончика славився на весь світ – він викрадав принцес. За все своє життя йому вдалось викрасти близько трьохсот двадцяти шести різноманітних принцес. І він дуже цим пишався. Він полонив принцес не тільки з усіх найближчих королівств, а й навіть з дуже-дуже далеких країн – Індії, Ірану та Австралії. Дракону пощастило...
Того року зима запізнювалась. Осінь посипала землю рясними дощами, тому діти, які не могли погуляти через калюжі, що швидше нагадували озера, сумно сиділи біля вікон і просили у неба снігу. Якось ввечері різко похолодало. Грізні дощові хмари змінилися на сиві-сиві. Та такі важкі, що здавалось, наче в наступну хвилину ці небесні мішки розірвуться, а на землю посиплеться сніг. Та зима не поспішала. Спочатку вона заморозила невеликі озерця,що залишились від довготривалих дощів. — Ура, ковзанка! — кричали діти, які поспішали додому з садочків і шкіл. Малюки хапались за руки батьків чи...
Художник – Олена Міросєдіна
Була пізня зимова ніч. Перед святом хмаринки щедро посипали земля сріблястим снігом, а морозець старався, щоб його малюнки на шибках були неперевершеними. В теплих оселях люди вбирали ялинки дощиком та різнобарвними кульками, клали на стіл цукерки і мандарини. І в кожне вікно заглядали діти. Всі чекали його. Дід Мороз у цю хвилину сідав у свої сани. Новорічна ніч вже засвітила свої вогники – зіроньки. Старенького чекала важка робота – всім дітлахам привезти подарунки. Саночки легенько поїхали по сніжному покривалу… Час минав дуже швидко. Мішок Діда Мороза вже наполовину опустів, коли...
Жили собі два індійські слони – найкращі в світі друзі. Час від часу вони, звичайно ж, сварилися і навіть по кілька днів не розмовляли після цього. Вони ображались один на одного, надувались, як великі кулі, і робили вигляд, що бачать один одного вперше в житті, а то й взагалі не бачать. Навіть тоді, коли стояли, притулившись боками один до одного. І могли стояти ображеними дуже довго – два дні чи навіть тиждень. А це ж страшенно нудно – ось так стояти. І тоді вони придумали одну штуку: той з них, хто...
