– Мишко! – вже вкотре гукала мама, – ну, прибери ж, нарешті, свої іграшки! – Ну, зараз, зараз… – не повертаючи голови від комп’ютера відповів хлопець. А…а я ще маленький! – Ти ж тільки-но казав, що вже великий! – Ну, я маленький… – відповів Мишко і тихо додав – коли мені треба… Настав вечір, але іграшки так і залишилися неприбраними. Раптом у квартирі згасло світло. У темряві мама знайшла якусь стару-старезну свічку і запалила її. Свічка давала дуже мало світла, але горіла теплим, приємним вогнем. Мишко ліг спати. А мама...
В кімнаті було вже темно. Батьки давно спали, але Зоня все ще вдивлялася у ніч – вона дуже хотіла саме сьогодні зустрітися з Соньком-Дрімком. Мама казала, що Сонько-Дрімко приходить разом з Котом-Воркотом лише тоді, коли слухняні дітки зручненько вмощуються у своєму ліжечку під ковдрочкою і міцно-міцно закривають своϊ оченятка. Зоня вірила мамі, але саме сьогодні ϊй чомусь дуже-дуже захотілося зустрітися з Соньком-Дрімком і поговорити. Бо ще мама казала, що якщо дуже-дуже хотіти, то все збудеться. І ϊϊ бажання, здається, таки збувалися. В темряві кімнати, яку зовсім трішечки розганяло місячне світло...
Зажурилась якось Зонечка. Фея часто прилітає до неϊ, розказує різні-різні цікавинки, виконує ϊϊ прохання. А вона сама що робить? Тільки весь час засинає під Зірочкині історіϊ. Треба зробити щось приємне і феϊ також. Але що? Зірочка ж живе на небі і в неϊ напевне є все-все, що вона лише собі побажає? Задумалась Зонечка, що ж це такого подарувати феϊ, щоб і гарне було, і потрібне, і таке, якого у неϊ немає. Довго думала дівчинка. Аж раптом якось почула, як мама в розмові по телефону сказала бабусі: “Скоро зима. Холод, сніг...
– Привіт, – маленька крилата дівчинка сиділа на бильці ліжка і махала взутими у крихітні мештики ніжками. – Ой, Зірочка, привіт! – зраділа володарка цього ліжечка, – я так рада тебе бачити! Тебе так довго не було і я навіть не змогла подякувати тобі за гарний сон для мамусі. – А ти мені вже подякувала. – Ні, я тобі не дякувала. – Дякувала-дякувала. Коли чемненько і слухняно лягала в своє ліжечко і засинала без капризів. Коли міцно-міцно цілувала мамусю у щічку і з ніжністю і любов’ю притулялася до неϊ. Коли...
Малий Сашко дуже любив слухати казки. Особливо про різні пригоди і пошуки скарбів. Якось він бачив по телевізору фільм, де у старому домі якийсь дядечко шукав скарб. Він ходив із молоточком, постукував по стінах і слухав. Сашко теж узяв маленький молоточок і почав ходити по квартирі і постукувати по стінах, а раптом – скарб? Ще Сашко вважав, що скарб обов’язково мав бути у червоному камінні – гальці, що вони з батьками назбирали на морі і привезли додому. Тато йому не вірив, тато брав молоток, розбивав камінчик, і, звісно, ніякого скарбу...
Жила була дівчинка Оленка. Вона дуже любила собак, але їй не дозволяли батьки взяти додому, тому що думали, що вони безпорадні. Одного разу Оленка пішла в магазин, щоб купити хліб. І раптом на дорогу вибігла велика, зла собака. Дівчинка не злякалася і пішла далі, але собака їй не дала пройти, та дивилася на неї злими, великими очима. Оленка почала гукати на допомогу. Раптом з-за кущів вибіг маленький песик, який підбіг до дівчинки і почав гавкати на собаку. Потім він підійшов до злої собаки і вкусив її за хвіст, та як...
Одного теплого літнього ранку світило яскраве сонечко, шумів струмок, шелестіло листя. Інколи виглядали з кущів тваринки. Це був лісок, в якому все загадкове. Іванко разом з братиком Миколкою пішли в ліс шукати гриби . Вони розглядали чудову природу, як навколо було все мов у казці. Раптом хлопчики почули шелест. З-за дерев вийшов вовчик. Іванко і Миколка налякалися і побігли. Вовчик пішов за ними. І ось Іван зачепився за гілочку та впав. Його братик прибіг допомогти підвестися, але надійшов вовк і Миколка злякався за брата. Насправді, вовчик поклав на рану лікарську...
В одному Саду серед зеленої травички і дерев виросла одна-єдина рожева конюшина. Не було поряд жодної подружки – конюшинки з якою можна було б весело теревенити, вслухатися у шепіт вітру, ловити дощові краплі і сонячні промені. Одного разу конюшина помітила поруч із собою ще не розкритий бутон лілії. Вона дуже зраділа, що тепер буде з ким дружити, адже лілія теж була одна. – Доброго ранку! – радісно привіталася Конюшина, – я Рожева Конюшина, – давайте дружити! – Я – Прекрасна Лілія, – відповів бутон і подивився згори униз на маленьку...
Перші весняні повені підтопили будиночок Борсука, однак Вовченя з радістю дав йому притулок під своїм дахом із березових лозинок. – Ні, тільки не зачиняй кватирку, – благало Вовченя. – Але ж вночі холодно стає, ще застудимося, – здивувався Борсук. – Все одно не зачиняй, будь-ласка, – наполягало Вовченя. – Чому? – Не відступався Борсук. – Мені тут ось що спало на думку… Адже кожного дня із неба падають тисячі зірок, – мрійливо заторохтіло Вовченя, – раптом… одна залетить і до мене. – І що? – Все ще не розумів Борсук....
Одного разу в невеликому містечку, що знаходилось у не більшій країні, яка розташувалась на одному з найменших материків світу, з’явилася нова забава. Жителі міста любили, коли їхню сіру буденність розбавляли яскравими фарбами. Міщани не вміли себе розважити, та й, власне, просто не любили придумувати щось нове – такі собі середньостатистичні споживачі, які сприймали світ через призму чужої праці. Так от, про що я розповідала? Нова забава… Місто було настільки сірим і непримітним, що темні образи людей змішувались із кольором вуличної болотяної осінньої глини, яку вони щодня місили своїми черевиками. Вони...
