Той вовчок не звався ще «товчок», був чемним звірятком, доки не побачив довколишній світ. А потому? Ось як то було. Якось стара вовчиця пішла в ліс подивитися, чи файно ростуть зайчики. А дітям наказала, аби тихо сиділи в норі. Вовчок-товчок залишився дома з маленькими сестричками. Полежав на постелі із сухого листя, погрався із сестричками, а що не мав іншої роботи — помаленьку поліз із нори. Перед ним відкрився світ, якого він дотепер не бачив: темні бори, сині гори і золоте сонце. Що за чудо! Що то за краса! Вовчок-товчок недовго...
Дрімав собі лев спокійно під деревом в лісі. Нараз надбігла миша і побігла по нім. Збудився лев і рикнув страшно із злості, що його збудила миша, зловив її в лапи і держить. — Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голосом на перестрашену мишу.— Заплатиш мені за те життям своїм! — Ах, пане мій і царю,— сказала покірненько перестрашена миша,— даруй мені тую провину… що тобі прийде з моєї смерті? Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за те колись відплачуся! Засміявся страшний лев на таку бесіду миші...
Усі персонажі та події являються абсолютно реальними. Зі зрозумілих причин імена персонажів були змінені, а також була порушена хронологія подій. Прочитавши це, ви можете не повірити в реальність того, що відбувалося: “не може цього бути” скажете ви? Може, просто спробуйте поглянути на світ іншими очима. Народження Дуремара Над лісами Швейцарії стрімголов летів Джокер Міллер. Він дуже поспішав, адже дія чарівного зілля мала закінчитися на заході сонця, а він ще так хотів насолодитися цим прекрасним почуттям вільного польоту. Він летів не як людина, осідлавши чарівного Пегаса, або талановитий винахідник на своєму...
Було це в давні часи. Поїхав парубок до тестя в гості. За третім перевалом побачив він сім старців. Сидять вони мирно біля вогнища, довгими трубками пихтять, чекають, коли м’ясо звариться. Під’їхав парубок до вогнища, мовчки зліз з коня, мовчки трубку прикурив, в стремена ногу вставив — зібрався далі їхати. Тоді мовить йому один із старців: — Не велика честь молодому батору, котрий не привітавшись зі старшими, прикурив трубку од їх вогня та поспішив в дорогу, забувши при цьому нашу приказку: звареного скуштуй, старців послухай. Смиренно вислухав парубок старці та й...
Жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він лише стару хатчину, а в тій хатчині повно дітей. Одного разу пішов Микола з жінкою в ліс: він — по дрова, жінка — по гриби. Коли дивляться — багач, у котрого Микола мало не задармо цілий рік служив, веде з ярмарку корову. Жінка Миколи зашепотіла: — Коли б нам таку корову! Було б дітям молоко! — Цить, жоно,— відповідає Микола.— Багач мені винен, то й корова буде наша. Залишив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до...
Одного квітневого ранку маленька феєчка стомлено примостилася на тоненькій травинці. Фею боліли ніжки та прозорі крильця. Росинка, так звали фею, кожного дня у передранковій тиші перевіряла чи всі крапельки роси на своїх місцях, адже з першими промінчиками сонця роса повинна сяяти діамантовим блиском! Феєчка облітала кожну квітку, зазирала під кожен листочок своєї галявини, а потім, коли справа була закінчена, засинала в одній з квіток. Піклування про свою домівку приносило Росинці ні з чим не зрівнянне задоволення. Враз з дальнього краю галявини почулося тихеньке дзижчання, яке щомиті гучнішало. Росинка одразу впізнала...
Ох і славне чумацьке діло, та на всю Україну відоме! А чумаки – поважні і хазяйновиті люди. Всю зиму добре на печі вилежуються та боки гріють. І ні до чого їм ніякого діла немає – ні до хатньої, ні до польової роботи, хіба що до шинку. Але тільки-но весна настає та сонечко трошки землю підсушить – отут уже, чумаче, не дрімай та не ледачкуй! Ні дня і ні ночі не спочинуть чумаки: треба і воликів відгодувати, і ярма підтесати, і осі, і занози, і вози-мажі підрихтувати та шкурами напнути, та й...
Вночі на Андрея хлопці в селі бешкетують. Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть, кому дрова розкидають, а кому і воза на хату витягнуть. Стоїть тоді на ранок хазяїн, потилицю чухає, а зробити нічого не може – бо на Андрея парубкам усе дозволено. А хто своє хазяйство боронити стане, то може і по шиї заробити, хіба що від хлопців відкупиться відром горілки. От і у нас якось на Дячуківському кутку хлопці веселились: Івану Вариводі тина аж у город затаскали, дядьку Павлові коней зі стайні повипускали, а сільському голові – кабана в собачу...
Жив у нашому селі Сабадаші чоловік на ім’я Охота. І був у нього синочок, якого звали Гандрей. Хлопчина ріс розумний і меткий – все, бувало, сидить коло бандуриста чи лірника на майдані і слухає, що той оповідає про Байду, чи бідних невольників, або про Марусю Богуславку. А опісля на вигоні збере кругом себе дітей, та й переказує їм усе те, а ще й додасть від себе, щоб цікавіше було. Або назбирає всякого залізяччя під кузнею, паличок настругає ножем і все собі щось майструє. Та добре було б, аби щось путнє майстрував:...
У селі Угловаті, на кутку Дячуківці над ставочком жив чоловік Яків Білоус. І була у нього доця Варочка. От якось зимою Яків захворів, та й помер. Лишилася Варочка сама. Поки ще у Варочки пшоно було, то вона кулешик варила, а далі і те скінчилося. Пожаліли її сусіди – розказали попові, що сирота бідує. Прийшов піп до Варочки, подивився – хата пуста, порозлазилась, із хазяйства – самі миші по кутках бігають, із одежі – лише те, що на ній. Ні корови немає у Варочки, ні землі, тільки три явори ростуть на...
