— Ку-ку, ку-ку, — кликав самку самець. По лісу розносились пташині заклики. — Кли-кли, кли-кли, — відповідала згодою вона на його кування. Але не хотіла мати з ним спільне гніздо, діточок. Їх переспіви було чути на великій лісовій галявині. На тій самій галявині, де сім’я Співунко зібралась у другу неділю травня. В цей день відзначається Міжнародний день Матері. Прислухались. Діти почали рахувати кількість тих самих “ку-ку”. Батько дивився вгору, хотів угледіти птахів, щоб показати дітям. Мама відвернулась. — Мамо, а ти чого не рахуєш? — Думаю-розмірковую про те, що непроста...
Казки для дітей
Одного чудового дня Катруся з дідусем подорожували за місто, до родичів. Сонячно. Автомобіль їхав повільно, дідусь показував широкі безкраї поля нашої Батьківщини. — Внуця, серце співає, — звернувся дід до Катрусі. Дівчинка посміхнулась, навкруги зеленіли поля, які оговтались після суворої зими, а тепер наче грали в гру, росли наввипередки. Хто швидше зростатиме, випередить інших і дотягнеться до сонця? Наче можливо дістатися так легко гарячого Світила. Весняно-весело стає десь всередині, настрій у мандрівників такий чудовий! А потім проїхали далі, побачили Червоне Поле. І дідусь зупинився, наче побачив червоне світло світлофора. Маки,...
Жили-були собі Брат і Сестра. Брат мав свою сім’ю: дружину, двох дорослих дочок і навіть двох внучок-близнючок. Він працював у Львові, але підтримував у селі садибу, де колись жили ще його Баба і Дід. Там була велика хата, літня кухня з усіма вигодами, гараж і хліви для домашніх тварин. Тримав він пташине господарство, в якому жили індики, кури та качки. Індики були чорно-білі, з червоними висюльками-коралами навколо шиї. Любили стрибати по парканах і деревах, літати й бігати. Смакували вони свій корм, який їм купували в магазині, зерно, а ще пісок...
У старому лісі, між високих хвойних дерев, знаходиться школа для звіряток. А у тій школі навчаються дітки усіляких тваринок: лисичок та вовків, зайчиків та хом’ячків, білочок та черепашок. І є в тій школі вчителі, які вчать писати та читати; є директор та завуч, коридори та класи, зошити та книги, уроки та перерви… та все-все-все інше, що є у звичайних школах. І от якось на уроці, запитав вчитель у першокласників, хто їхній найкращий друг, і всі вони одразу почали вигукувати. — Мій найкращий друг Антон, ми з ним граємо у бадмінтон!...
В лісі тривав урок дядечки Равлика, який розповідав історію свого роду малечі. — Колись нас знайшли під кущем винограду, коли ми куштували його ніжне листя. Це було в Бургундії близько трьохсот років тому, а ми й до сьогодні звемося виноградними равликами. Розповідь була такою захопливою, що малеча з усіх боків обступила свого вчителя, молюска класу черевоногих. Вони й не помітили, як на одного стало більше, то зупинилась біля них гусінь. Це підповз Бражник, який працював критиком і всім мешканцям зеленої галявини робив зауваження. — Тож у вас “французьке коріння”, —...
Золоте чи навіть яскраво-золотаве сонце ховається за небосхилом. Зоряна стоїть біля вікна кожного вечора і спостерігає за ним. Їй п’ять рочків, майже доросла. — Кажуть, що діти будуть ходити до школи з п’яти років за новими правилами, — за маминим голосом чується погано приховане незадоволення. Вона жаліється тітці Марічці, що дитина ще «не готова». — Готова чи не готова, вона ж тобі не пиріжок, — чує Зоряна тітку і тихенько посміхається в кулачок. П’ятирічка трохи боїться рідну маму, особливо коли та приводить своїх друзів Микитенки і сидить з ними на...
Оголосили Локдаун, в січні учні знаходились вдома. Жора вмостився на комп’ютерному стільці й дивився «стрічку новин в телефоні». А потім втомився хребет, тому що він сидів в позі черв’яка, тож підліток заліз під теплу ковдру на дивані й пролежав увесь день. — Так весь Локдаун пролежиш, — ввечері зробив йому зауваження дідусь Веніамін. — А що такого, наші всі зараз онлайн і пишуть, і фотки свої в групу класу кидають, а там вони на диванах. — Хм, — тільки й вимовив дідусь. Наступного дня задзвонив будильник о дев’ятій. — Підйом,...
А чи знаєш ти, любий мій друже, де народжуються сни? А хто такі Зорянчики? Ні? То я тобі розповім. Високо в небі, серед м’яких подушок та перинок, живе собі поважний пан Місяць. В нього добрі очі та привітна посмішка, а ще довга біла борода, яка розвивається усім небом, утворюючи Чумацький Шлях. Ніхто не знає скільки насправді Місяцеві років. Може сто, а можливо тисяча? І, що тільки не бачив, що тільки не чув він за весь цей час! Та найбільше полюбляв слухати казки: північні вітри розповідали про ліси й засніжені гори;...
Так сталося, що мене сховали між слів цієї казки. Ще й так добре сховали, що я й сам не можу себе знайти. Тому, пропоную тобі відшукати мене. Отож, для початку, потрібно представитися. Я іграшка. Звичайна пожежна машинка. І в мене, як й в усіх інших іграшок, є ім’я. І звучить воно так — Ути-кути-тути-віу! Звісно ж, не я собі це ім’я обрав. Його мені подарував мій найкращий друг — Іван. До речі, я його улюблена іграшка. Ну що, юний читач, якщо ти не проти, то почнімо мене шукати. Почалося все...
Зібрався якось вовк до річки, риби половити. Прийшов, поглянув, а довкола — тиша. Дістав він вудку, наживив на гачок черв’ячка, закинув його у воду та й спостерігає за поплавком, спершись на стовбур акації, що росла на березі річки. Сидить й чекає. І хоч навколо дув легкий вітер, а кущі та віти дерев час від часу поволі хиталися, поплавок рибака ніби стояв на місці. Аж раптом, смик-смик. Зрадів вовк, підскочив та як смикнув вудку. Дивиться, а на гачку рак повис. Засмутився сіроманець й відпустив його назад до води. В цей час,...