Одного теплого літнього ранку світило яскраве сонечко, шумів струмок, шелестіло листя. Інколи виглядали з кущів тваринки. Це був лісок, в якому все загадкове. Іванко разом з братиком Миколкою пішли в ліс шукати гриби . Вони розглядали чудову природу, як навколо було все мов у казці. Раптом хлопчики почули шелест. З-за дерев вийшов вовчик. Іванко і Миколка налякалися і побігли. Вовчик пішов за ними. І ось Іван зачепився за гілочку та впав. Його братик прибіг допомогти підвестися, але надійшов вовк і Миколка злякався за брата. Насправді, вовчик поклав на рану лікарську...
Taras
В одному Саду серед зеленої травички і дерев виросла одна-єдина рожева конюшина. Не було поряд жодної подружки – конюшинки з якою можна було б весело теревенити, вслухатися у шепіт вітру, ловити дощові краплі і сонячні промені. Одного разу конюшина помітила поруч із собою ще не розкритий бутон лілії. Вона дуже зраділа, що тепер буде з ким дружити, адже лілія теж була одна. – Доброго ранку! – радісно привіталася Конюшина, – я Рожева Конюшина, – давайте дружити! – Я – Прекрасна Лілія, – відповів бутон і подивився згори униз на маленьку...
Жила колись дівчинка. Якось мама купила для неї велику вовняну ковдру. І була та ковдра якогось незрозумілого кольору – чи то блакитного, чи зеленого, чи синього і з якимись дивними малюнками. Дівчинці та ковдра відразу не сподобалась, але мама сказала: – Не вередуй, нормальна ковдра, натуральна, тепла. – І взагалі, не дратуй мене! – поклала ту ковдру дівчинці на ліжко і вийшла з кімнати. Раптово з книжкової полиці, що стояла поряд із ліжком, стрибнув кіт Тимко і з нявканням сховався під стіл. Від несподіванки дівчинка відскочила назад і випадково натиснула...
Хельга не пам’ятала, скільки часу пройшло, як її, красиву німецьку ляльку, заховали у велику коробку разом з іншими іграшками. Їй здавалося, що наступного дня вони знову будуть грати зі своєю маленькою господинею. Але ні наступного, ні після, ніхто не підходив до коробки. Діти виросли і роз’їхалися, в будинку було тихо, і коробка з іграшками нікого не цікавила. Було темно і сумно. Йшов час, Хельга перестала розрізняти дні і ночі. Скільки пройшло часу? Рік? Два? Або набагато більше? Та якось до господаря прийшов незнайомець. Вони підійшли до коробки з іграшками, витягли...
Жили колись вільні люди. Хлопці були працьовиті, дівчата красиві, діти розумні, старці мудрі, а як треба було, то всі вони вміли і за себе постояти і батьківщину захистити. Земля була своя і дуже родюча. Кожен день сходило Сонце, люди вклонялися йому. І Сонце було вдячне людям. Воно подарувало їм вогонь. Не той вогонь, що спалює все навкруги, а той, що вказує шлях у темряві, що не дає змерзнути, що годує, що розказує казки надвечір. Мала часточка цього вогню знайшла місце в кожному людському серці. І люди берегли той вогник і...
Взимку лісові мешканці полюбляють грати у хованки. У найхолодніші дні вони ховаються у своїх домівках під пухнастими ковдрами та мріють… Про пиріжки з грибочками, про полювання на сонячні промінчики, про липовий мед та медвянві пряники, про катання на санчатах, про гру у сніжки, про прикраси для ялинки, про подарунки, а також про те, що незабаром – Новий рік. І тільки Маленький Їжачок дуже заздрить Допитливій Вороні та, вкрившись з головою ковдрочкою із кольорових клаптиків, мріє навчитися літати… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Авраменко)
Якось, морозяного ранку Маленький Їжачок вирушив на прогулянку білосніжним лісом. Сонечко саме припорошило рожевими блискітками верхівки дерев, немов новорічне пісочне печиво цукровою помадкою. Сніг рипів під червоними чобітками. Пухнасті сніжинки лоскотали рожеві щічки. – Кра-са-а-а-а, – прокричала Ворона, яка пролітала повз… “Краса”, – проказав подумки Маленький Їжачок, а потім додав: “дуже холодна краса”. Сніг як і далі рипів під червоними чобітками. Тільки тепер вони крокували все швидше. І тоді маленький Їжачок вирішив, що він давно не заходив у гості до свого найкращого друга Вовченяти. – Маленький Їжачку, – зраділо Вовченя,...
Одного літнього ранку Маленький Їжачок вийшов із будиночку і зовсім випадково побачив, як із неба прямісінько на нього впали два сонячні промінчики. “Які вони тендітні та зґрабні”, – подумки відзначив Маленький Їжачок, стаючи навшпиньки і потягуючись. І раптом він завмер… Ці промінчики нагадали йому Білу Польову Мишу, з якою вони нещодавно бавилися у хованки біля ставка. І серденько закалатало швидше… Маленький Їжачок збагнув, що він чи не вперше у житті закохався… по-справжньому. Тобто не так, як це траплялося зазвичай – у всіх одночасно: у мариновані лисички, в росу біля ґанку, в...
За годину до Нового Року ліс схвилювався. Такого давно не було. Та що там! Такого не було зроду-віку. Ніхто не накривав на святковий стіл. Ніхто не вирізав із кольорового паперу веселі фігурки, щоб прикрасити віконце. Навіть Мати-Білка похапцем покидала недокришений салат олів’є і пострибала з білченятами на узлісся. У натовпі складно було одразу збагнути, в чім річ. Тільки й чулося: – Не може бути! – Ай-я-я-яй… – Оце так! – А я казав, треба було посадовити сторожа. – Хто ж знав, – розгублено стесло плечима Вовченя, – вона ж величезна....
– Здрастуй, Маленький Їжачку! – Здрастуй, Біла Польова Мишо! – Маленький Їжачку, чому ж ти мовчиш? – Бо я голосно думаю. – Маленький Їжачку, знаєш, іноді я тебе зовсім не чую. Будь ласка, думай голосніше… І Маленький Їжачок зітхнув так сильно, що на сусідньому малиновому кущику зашелестіли листочки… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Дуб)
