Зебра-консультант
Якось кінь, довізши хазяїна до міста, побачив на вулиці… наче й коня… а наче й арештанта якогось. На вигляд як кінь, але весь у чорних і білих смужках. Гість сидів у клітці, а до нього через клітку тягнули руки дітлахи.
— Ти хто? — питає кінь.
— Я — зебра, — відповідає той. — Я — чарівна тварина, кузен єдинорога, подорожую зі свитою світом, дивлюсь, як люди живуть.
— А чого ж ти тоді в клітці? — дивується кінь.
— Для безпеки. Он бачиш, люди руки тягнуть, бо хто до мене доторкнеться, щасливим буде все життя. А руки в них брудні, мене такого чистого і красивого забруднять. Вдома — то я вільно бігаю.
— Як це?! — допитується кінь. — А хто тебе годує, запрягає, на поле виводить?
— А ніхто! Я — вільна тварина. Куди хочу, туди й біжу.
— Ти ба!!! — здивовано каже кінь. — А як це тебе не запрягли?
— А що там хитрого. Ось ти, кінь, тварина згідлива, погоджуєшся на себе роботу брати. От на тобі і їздять. А на мене де сядуть, там і злізуть. Вкушу і скину. І то, якщо доженуть.
Замислився кінь над словами зебри, нічого не відповів. А на ранок відмовився запрягатись. Кусається, стрибає. Не дається, коротше кажучи. І вмовляв його хазяїн, і сіна свіжого приніс — не погоджується коник. Тоді хазяїн взявся за кийка. Але все одно не допомогло. Почухав тоді хазяїн потилицю і каже коневі: “Отже, друже, страйкуєш? Гаразд. Тиждень стоїш у стійлі, без їжі і прогулянок. А я до міста із сусідом на возі поїду”.
Так кінь простояв увесь тиждень у стійлі й не бачив, як пересувний зоопарк залишив місто. А діти бігли за процесією, тицяли пальцями в зебру і кричали: “Дивіться, коняка-арештант”.
