Як дятел бліх ловив

Лиса загризали блохи. Він просто скаженів, але не міг їх позбутись. Що лиш робив, але блохи з’являлися знову. Лис пожалівся про свою халепу дятлові, котрий мешкав неподалік. А слід зауважити, що за тих часів дятел харчувався зерном на луках. От дятел і каже лисові:

— А що, давай я спробую в тебе бліх половити. Все ж тобі легше, ніж по кущах лазити, хутро своє псувати.

— Давай, — погодився лис.

Тоді дятел всівся на лиса, і ну видзьобувати бліх по одній. Але, щоб зернятко витягти з колоска, треба мати гострого дзьоба. А гострий дзьоб та по шкірі — це боляче. От лис і заволав. “Друже дятле, облиш цю справу, бо дуже боляче ти це робиш”. А дятел як узявся за справу, то знай собі ловить бліх і лиса не чує. Лис тоді скочив і гайда тікати від дятла. Але дятел чіпкий, вхопився кігтями і знай собі довбе.

Як же було боляче лисові! Побіг він через кущі, обдираючи все своє хутро, намагаючись скинути навіженого птаха. Аж на іншому боці лісу помітив, що дятла вже немає.

Весь тиждень лис відлежувався у норі. На бліх махнув лапою, а з птахами приятелювати перестав. А дятел так призвичаївся до довбання, що замість лиса став довбати дерева, і досі харчується комахами.