Сірому вовкові завжди чогось не вистачало. Зайця з’їсть — замало. Разом з іншими вовками козулю зажене — теж на всіх малувато. А хотілося йому, щоб завжди було їжі вдосталь і дах над головою. Ось одного разу сидів сірий на пагорбі, і як когось побачить на дорозі, починає йому скаржитись на своє життя. Почув це один хуторянин, який ішов тою дорогою, і думає: “А якби цього вовка посадити у власному дворі, щоб попереджав мене про перехожих?” — Вовчику-вовчику, підеш до мене? — запитує. — Я тебе годуватиму, а ти мені за...
Taras
Зайчикові ніхто не давав проходу в лісі. Хто лиш побачить, — то “підніжку” підставить, то камінцем кине, а хто із дерева горіхом чи жолудем жбурне. Замислився зайчик, як йому бути. Пішов до сови. – Сово, порадь, що мені, бідолашному, робити? Всі з мене глузують… – А ти, зайчику, маєш чимось вирізнятись. Тоді тебе поважатимуть, — відказала Сова і зачинила дверцята свого дупла. Замислився зайчик іще глибше. Чим йому, сірому, вирізнитись? Ішов він, так, замислившись, аж поки опинився біля болота. “О, це ідея”, — подумав зайчик. Обмазався багнюкою і побіг додому,...
Один проворний щурик полюбляв стягувати в свою нірку різні речі. І то не так, щоб десь попросив, купив чи виміняв. Здобував щурик свій скарб злодійкувато. То там щось тишком-нишком поцупить, то звідтіля притягне. Мама щурикові сто разів казала: – Не роби так! Не можна! Схаменися! Сусіди теж йому говорили: – Не слід такому гарному щурику бути злодієм! Ти псуєш звання щурячого роду! Слухав їх щурик в одне вухо, а другим дослухався, що де без догляду залишилося і радів: – Я вже велику купу добра маю – геть до самісінької стелі...
На гірському обійсті діда Івана однієї весни вилупилося троє курчат. Зазвичай, це дуже мало, бо квочка може висидіти і двадцять курчат одночасно. Але курка з півнем тільки освоювалися на новому місці, і поки дід займався господарством, то й не помітив, як курка сіла на кілька яєць, що відкотилися у сіно і висиджує їх там. В той час сонце вже добре прогріло землю, трава починала рости все швидше. Комашки виповзали зі своїх схованок і непомітно лазили на поверхні. Дід Іван саме готувався запрягти коника, щоб об’їхати лісові молоді насадження, як почув попискування під хатинкою. Обернувся —...
На початку осені правління оголосило в лісі свято — День врожаю, і з цього приводу запропонувало встановити вселісовий вихідний. Здивувалися звірі, що то за новина така, “вихідний”, і як вони мають його святкувати. Їм і пояснили, що замість роботи буде накрито великий стіл зі стравами (кожен має щось принести до столу і пригощати інших). Першим відмовився борсук — йому треба запаси зимові робити. Зайці похитали головами — капусту треба квасити, і моркву не копано. Білка послалася на те, що горіхи вже обсипались, а якщо їх не збере, то всі поїсть...
Червоний спортивний автомобільчик думав, що він найкращий у світі. Ще б пак! – Фарба в мене блискуча, колеса новісінькі, двигун найпотужніший поміж усіх! Їздив автомобільчик вулицями маленького міста, хизувався. Всім заважав, правила порушував. – Куди на повороті обганяєш? – сердився роботящий пікап. – Чого перед носом шмигаєш? – гуділи клаксонами поважні автобуси з пасажирами. – Хіба на переході дозволено зупинятися? – обурювалися модні кабріолети. – Хто це на заправці вередує, черги не дотримується? – бідкалися звичайні автівки. Навіть «Швидкій допомозі» спортивний автомобільчик не поступався – тиснув на газ і мчав...
Маленьке сіре козенятко усього в світі боялося. – Пішли з нами стрибати! – гукали ягнятко, лоша та інші звірятка. – Боюся колінце забити, – відповідало сіре козеня. – Дивися, яку барвисту веселку привів літній дощик! – раділи квіти у лузі. – Боюся ніжки замочити… – Травичку щипати будеш? – питала сестричка-коза. – Боюся равликів рогатих, що в траві ховаються. – А нашого гарного півника бачив? – квоктали заклопотані курочки. – Боюся… Півник голосно кукурікає. – А метеликів ловив? – щебетали жваві горобчики. – Боюся не впіймати… – А казку читав?...
ІСТОРІЯ 1 Жила-була лялька… Ні, не так. Спочатку лялька З’ЯВИЛАСЯ. У великій коробці лежали різнобарвні шматки тканини, клубочки, моточки і котушки ниток, стрічки. У окремій коробочці лежали ножиці, олівець та подушечка з голками. Руки майстрині обережно відкрили коробку і почали поволі перебирати клаптики тканини. Кілька відібраних шматків відклали, далі коробка знову щільно закрилася, і розпочалося ДИВО СТВОРЕННЯ. Вправні руки згортали і розправляли тканину, змотували нитками, добирали клаптик за клаптиком, щось припасовували, щось складали назад у коробку…Ось настала черга ниток, ножиць і голки. Нитки відмірялися і складалися у пасма, які...
Руденька ніколи не ображалася, якщо її так називали. Навіть якщо казали “Руда”, теж не ображалася. Бо чого на правду ображатися? Навпаки, Руденька пишалася і своїми довгими рудими кучерями, і ластовинням. Усіма сімнадцятьма плямочками на носику і щічках. Нажаль, Руденькій більше нічим було пишатися. Певне, вона таки “зовсім негодяща”. То тітки слівце – “негодяща”. Тітка, звичайно, не підозрювала, що Руденька усе чує, коли розмовляла зі старшою сестрою. А вона причаїлася і почула… Правда, вона негодяща. Тобто ні до чого не придатна. Спочатку навчалася найважливішого — змінювати долю…Ой, пробачте, варто дещо пояснити....
У високих горах Карпатах, поміж густих лісів жив собі дід Іван. Добряк такий, що ще світ не бачив. Ніхто не міг і слова поганого сказати про нього. Подорожньому підкаже дорогу, втомленому дасть прихисток для відпочинку, спраглому подасть горня джерельної води, голодного пригостить смачною кашею. Добра слава про діда прокотилася по усіх усюдах. Якось повз дідову хатинку проїжджали два розбійники. Вже вечоріло і вони втомлені після довгої цілоденної дороги захотіли знайти собі місце для ночівлі. І вони вже не раз чули про доброго діда. То й зайшли самі до хати, сіли за стіл і старший гукнув:...
