В одній маленькій дитячий ванночці, які бувають у всіх хлопчиків та дівчаток, жив маленький Кораблик. Він був дуже гарним, та особливим і вже тому, що його зробив тато Євгена. Кораблик мав яскраво розмальовані дерев’яні борти, пінопластову каюту з вирізаними віконечками та дверима. На його щоглі розіп’явся білий парус з клаптика атласної тканини, а зверху майорів паперовий прапорець. На різнокольорових бортах було написано ім’я Кораблика “Євген”. Кораблик так всі і називали. І всім було зрозуміло, чому саме він мав таке ім’я, – бо належав хлопчикові Євгенчикові. Безумовно, він не завжди плавав...
Taras
Після того, як я зустрів їжака, мені довелось познайомитись зі ще деким. Зараз я вам все розкажу. Була темна ніч. Я тоді був дуже втомленим після дороги і зупинився на ніч у якомусь парку. Це була лісова територія, але з протоптаними стежками для людей. Мені там було дуже затишно і спокійно. Перед сном я вирішив прогулятися парком і оглянути всю територію. Я навіть захотів зупинитися у цьому лісочку на декілька днів. Все рівно нікуди не поспішав, а там було так красиво! Як мінімум, я хотів поглянути на парк при сонячному...
(мал. О. Турської) Хто такі Нісохлюпчики? Як, ви не знаєте? Малята Нісохлюпчики бігають на чотирьох лапках, мають хвостики й довгенькі носики якими хлюпотять. І, між іншим, батьки їх зовсім не лають за те, що вони хлюпотять носиками. А якщо серйозно, то справа дещо в іншому. У малят Нісохлюпчиків у порівнянні з їх товстеньким і маленьким тільцем, дуже довгенькі носики. І тому, коли вони щось говорять, здається, начебто вони дудять у трубу. Але це зовсім не важливо. Важливо те, що зустріти Нісохлюпчиків дуже легко, вони люблять грати на квітковій галявині, де...
— Скажу по правді, життя їжака зовсім не схоже на життя жодних інших тварин. По-перше, ніколи в історії ми не були одомашненими. — розказував Декстер. — Їжаки завжди залишались неприступними щодо людей. Може, через це життя наше не є таким хорошим, яким могло б здаватись. По-друге, щоб вижити, нам доводиться прикладати багато зусиль і переживати безліч труднощів. Більше ніж можна покласти на малого їжака і не менше ніж переживає кіт, собака чи ведмідь. Так і живемо. Зимою падаємо у сплячку. І чому люди думають, що лише ведмеді зимою сплять? Їжаки...
Друзі, а чи знаєте ви, що колись сонечко не мало чорнявих крапочок на своїй червоній спинці? Так, так, його крильця були просто червоного кольору. Але всі комашки у лісі сміялися з Сонечка, кажучи: – Що це за ім’я таке – Сонечко. От у всіх нас, жуків, імена як імена: Короїд – кірку їсть, Довгоносик – має довгий носик, Листоїд – листя любить, так і в усіх інших. А в тебе що? Що твоє ім’я означає? Ми його не розуміємо. Іди від нас подалі ми тебе і знати не хочемо. Бідолашного...
Останнім часом я страшенно розіспався. Взагалі коти сплять багато, але я дрімав цілими днями. Спав у переходах, на автобусних зупинках, біля пекарень і на дитячих майданчиках. Аж поки і сам зрозумів, що моє життя перетворюється на монотонний сон і навіть коли я просто кудись йду, здається, що я ще не прокинувся. Так далі тривати не могло і я розумів це. Врешті я придумав, чим можна себе відволікати. Ранковими пробіжками! Я подумав, що було б непогано кожного ранку бігати. Спорт це дуже корисно, при чому не лише для котів. Бадьорий ранок...
Рибки повільно плавали серед водоростей великого акваріуму, що стояв навпроти Юркового ліжка. Хлопчик хворів вже кілька днів. Він тихо лежав і дивився на рибок. Акваріум нагадував йому море, де вони з батьками були минулого літа. Поряд з акваріумом лежала велика, красива мушля, яку хлопчик знайшов, коли пірнав. Юрко узяв її і притулив до вуха, щоб «послухати море». Він слухав море, спостерігав, як повільно піднімаються кульки кисню від водоростей на поверхню води у акваріумі, і ось вже очі Юрка почали самі заплющуватися і він не міг цьому опиратися. Здавалося, що його...
Два близнюки зелені коники: Коник та Стрибунець, Хрущ, Павучок, Метелик, Жук-Олень та Сонечко вирішили зіграти у футбол. – Ми розділимося на дві футбольні команди, – сказав Стрибунець. – Якраз у кожній команді буде ГОЛКІПЕР, ФОРВАРД і СТОПЕР. – Це хто такі? – запитав жук-Олень. – І ким, з цих зарозумілих назв буду я? – Запам’ятовуй, Голкіпер – це воротар. – А можна воротарями будемо ми? – запропонували Хрущ та Павучок. – Безперечно. Тепер далі. Форвард – це нападаючий. На мою думку, форвардами двох команд будемо ми, брати-коники. А от Стопери...
На старій березі, з обламаною колись вітром верхівкою, було лелече гніздо. А у гнізді самотньо стояв уже оперений Буслик і махав крилами, розганяючи полудневу спеку, а заодно й вправляючи крила, на яких йому час було злітати в небо. Але Буслик… боявся. Дві його старші сестрички давно літали разом з батьками на широку луку за селом, щоб ловити там прудких, стрибучих жабенят, лякати зелених коників і булькатих бабок з тонесенькими тулубами й прозорими крилами. Увечері, повернувшись, вони навіть не сідали на гніздо, підкреслюючи цим зневагу до боягуза-братика, а мостилися на свіжій...
Маленький Брахіозавр ходив до дитячого садочка динозаврів. Там він залюбки товаришував зі своїми друзями динозаврами Бронтозавром, Диплодоком, Ігуанодоном та Стегозавром. Разом вони ліпили скульптури з піску, малювали, каталися на гойдалках та їли листя солодких папоротей. Кожен з друзів динозаврів був неповторною особистістю. Диплодок краще за всіх малював, тому що в нього, порівняно з тілом, найдовший хвіст. Своїм хвостиком Диплодок брав пензлик, і малював красиві малюнки – декоративні хвощі та плавуни. Брахіозавр був самим замріяним. З малюків він був найвищим, тому всім здавалося, що Брахіозавр носиком дістає неба. А малюк просто...
