Було на світі двоє друзів, що тільки брехнею й жили. Пішов брехач до пана — й прямо на кухню. Підбрехач залишився під дверима. Куховарка пригостила брехача голубцями. Брехач спочатку їв так, що аж за вухами тріщало. Коли вже порядно наївся, став капусту розкидати. Куховарка дивується, чому він кидає капусту, а брехач каже: — Хіба то капуста? От у нас капуста — одної головки на двадцять п’ять бочок хватає. Почула це куховарка й побігла, щоб розповісти панові. Пан каже брехачеві: — Коли те, що ти говорив,— правда, дам тобі двадцять п’ять золотих, коли...

Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже: — Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити. — Добре,— каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс. Приходить він до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою: — Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану! Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому. Приходить додому та й розповідає про свою пригоду. А баба й каже:...

Зосталися три брати сиротами — ні батька, ні неньки. І дома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Ідуть та й думають: «Коли б натрапити на доброго хазяїна!» Аж іде дід старий-старий, борода довга біла. — Куди це ви, дітки, йдете? А вони кажуть: — Найматися. — Хіба у вас свого хазяйства нема? — Нема,— кажуть,— Якби до доброго чоловіка в найми попасти, то ми б йому по правді робили, по щирості слухалися і за рідного батька мали б. Дід і каже: — Добре! Коли так, то будьте...

Жив бідний парубок Василько. Щоб якось вилізти із злиднів, пішов у світ, куди очі дивилися. Але ніде не міг знайти роботу — мозолів набити, щоб гріш заробити. Одного дня дізнався, що можна би найнятися в багатого дідича. Але йому сказали: — Не йди до того шкуродера. Він не дає наймитові їсти. Василько звик до всякої біди, тому не злякався. Пішов до пана найматися. А той здивувався: — Ти, легіню, хочеш робити у мене? — Хочу. — То роби за їду. Будеш вівці пасти. Але як десь загубиш хоч одне ягнятко, здеру з тебе шкуру....

Було собі два брати: один дуже багатий, а другий бідний. Та ще так було, що багач і жінку собі взяв багату, то ще й дужче збагатів, а бідний з бідною оженився й так став бідувати, що й сказати не можна. У багатого щодня музики грають, мов на свято, а в бідного навіть світла нема в каганці. У багатого одним один син, а в бідного аж четверо, і всіх треба нагодувати та напоїть. У багатого і наймити, й наймички — усіх хлібом годує, а бідного й молотить до себе не пускає....

Було це дуже давно. Жив бідний чоловік, мав жінку і повну хату дітей. Та діти ще нічого не знали робити. Біда і нужда в хаті росте, голод дітвору гне і мучить. Не знає чоловік, за що і взятися. Літом іде до лісу рубати дрова, щоб заробити копійку. Але з того заробітку утримувати велику родину важко. Не має чоловік землі, щоб наорати, насіяти, бо клаптик у нього такий, на якому всього хатина стоїть. Біднякова хата недалеко від лісу. Як тільки зима настає, бере чоловік самотяжні санки і йде по дрова до...

Обридло волові всю зиму тремтіти на морозі. Не раз він думав собі: «Не хочу я жити в холодній країні; переживу сю зиму, перелітую, і як тільки птиця почне летіти до вирію, подамся і я до теплого краю». Пролетіло літо, як один день, не встиг віл оглянутися, як настала осінь, мокра та холодна. Він гнувся, гнувся в загороді й згадав про теплий край… Настав день, віл піднявся і пішов з двору на городи. Побачили його півень та качка й питають: «Куди ти йдеш?» — «Та тікаю від зими, йду шукати літа»....

Був собі бідний вовк. І був він дуже голодний бо ніде нічого не може впіймати. От, та й пішов він до Бога просити харчі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що вже гірше нікуди. «Боже,— каже,— милостивий! Дай чого поїсти, а то пропаду з голоду». — «А чого тобі по їсти дати?» — каже Бог. — «Що даси, то даси». — «О там на лугах пасеться попова кобила, от її і з’їж!» От вовк мерщій від Бога, грюх-грюх,— так біжить! Та до й кобили: — «Здорова була,...

Був собі чоловік з бабою, і був у них єден син Іван,— да і той дурний. От і тії старії померли. Остався Іван єден на світі — сирота, і кіт з ним. Іван був дуже ледащий, незгодливий ні до якої роботи. Він все лежав на печі. В хаті не топлено кілька днів, холодно… То він в піч влізе та й сидить, гріється… І все за його робив кіт; де що достане для його — накормить, бо кіт був розумніший за Івана. — Може б, ти, Іване, чого-небудь з’їв? — питає...