Було це тоді, коли про таке ніхто й гадки не мав. Тоді одну ногу блохи підковували дев’яносто дев’ятьма оковами заліза, а п’ятка її лишалася голою, блоха стрибала до небес і їй зовсім не було важко… Жив собі колись самітник-пустельник. Сусідами його були тільки лісові звірі. І був він такий добрий, що навіть найхижіші з них корилися йому. Пішов якось він до річки, що протікала недалеко від його хатини. Бачить — на хвилях пливе маленька, забита і з усіх боків просмолена труна, а в ній плаче дитина… Пустельник зайшов у воду...
Якось восени зайчик подався на ярмарок. Звідки в зайця взялися дві золоті монети, важко сказати, тільки ж він давно вже збирався придбати собі білого капелюха з пір’їною та новий зелений одяг… Та про це він зараз і мріяти не міг, бо лапки в нього зовсім босі. А вже настала осінь, лили студені дощі, і за ноги хапав холод. Тому заєць натягнув свого старенького капелюха на самісінькі очі, якомога тісніше закутався в свою одежину й швиденько подався на ярмарок купляти взуття. Ішов він собі й ішов, позираючи то праворуч, то ліворуч...
Були собі дід та баба. Баба мала одну курку, а дід одного півня. Бабина курка неслася двічі на день, і в баби було повно яєць, а дідові вона не давала жодного. Набридло це дідові, він їй і каже: — Дай мені, бабо, хоч покуштувати яєчко. — Отакої! — відповіла баба, а була вона, треба сказати, страх яка скупа.— Якщо тобі забаглося яєць, набий свого півня, щоб він нісся. Я свою курку набила, вона й почала нестися. Дід повірив бабі, піймав півня і став його бити, приказуючи: — Або ти будеш,...
Чабан зібрався поїхати в місто до свого господаря. Витягнув він за вуха осла з хліва й заходився споряджатися в дорогу. Спершу накрив осла попоною, на попону припасував дерев’яне сідло, а на сідло кинув свитину. Потім підтягнув попругу — тепер можна й поклажу вантажити. Передусім чабан узяв чотири сулії молока й повісив їх на осла — по дві з кожного боку. Після цього приніс вісім кругів бринзи й теж нав’ючив на осла — чотири з одного боку й чотири з другого. Ну, думає, досить. Але не так сталося, як гадалося: напередодні...
Ішов якось кролик лісом і тягнув за собою візок із буряками. А назустріч йому кабан. — Братику кролику, — питає, — а що це в тебе у возі? — Буряки везу на базар продавати, — відповідає той. — А мито ти сплатив? — каже кабан. — Ти що, яке мито? Я ці буряки сам виростив. Мої вони, власні, зі свого городу, — здивувався кролик. — Та ні, вухастий, щось ти мене дуриш. Ану показуй, де твій город. Діватись нікуди, довелося кроликові залишати возик на узбіччі й повертатись із кабаном на...
Ведмедеві підказали, що настав час покращити стосунки з лісовим людом. А то всі його бояться і тікають від нього. А щоб ведмедеві накази виконувались, треба, щоб було кому їх слухати. Отже, ведмідь вирішив взяти участь у лісових справах. Надумав він пройтися лісом, подивитися, чи всюди чисто, чи зручно ходити. Пройшовся — краса! Просіки широкі, хоч у м’яча грай, кущі підрізані, трава підстрижена. Тільки чомусь звірів немає і чимало дерев порубаних на узбіччі лежить. Іншим разом узявся ведмідь допомогти лісову пожежу гасити. Заліз на сосну і заходився згори на пожежу плювати....
Якось кінь, довізши хазяїна до міста, побачив на вулиці… наче й коня… а наче й арештанта якогось. На вигляд як кінь, але весь у чорних і білих смужках. Гість сидів у клітці, а до нього через клітку тягнули руки дітлахи. — Ти хто? — питає кінь. — Я — зебра, — відповідає той. — Я — чарівна тварина, кузен єдинорога, подорожую зі свитою світом, дивлюсь, як люди живуть. — А чого ж ти тоді в клітці? — дивується кінь. — Для безпеки. Он бачиш, люди руки тягнуть, бо хто до...
Жив колись собі на світі жартівник Пекале. Довго байдикував він по білому світу, жартував та глузував з людської дурості. Набридло йому тинятися, вирішив він збудувати собі хату та й жити в рідному селі. Як подумав — так і зробив. Повернувся додому, назбирав сяк-так грошей, купив телятко й вивів пастися на сільський вигін. Думав так собі: оце купив телятко, телятко стане телицею, телиця — коровою, корова отелиться, продам корову з телям, а на виторгувані гроші куплю вже сім теляток і пастиму на вигоні. Для того ж і вигін, щоб випасати худібку....
Одного дня в лісі сталась халепа: у лісовому озері зникла риба. А може, не зникла, а просто клювати перестала, хто її, мовчазну, знає. Але лісові рибалки, бобри із видрами, захвилювалися: як риби не буде, то й самим харчуватись не буде чим, і діти голодні будуть. Послали бобра до правління лісу з вимогою негайно щось робити, бо ж лихо! Ведмідь першим ділом скликав правління лісу для обговорення ситуації. “Це у нас незвичайне природне явище, — каже лось. — Надзвичайна спека призвела до зменшення рівня кисню у водоймі, через що рибі дихати...
Серед високих гір стояла невелика фортеця. Там, у маленькому будиночку, жила колись одна вдова: чоловік її, як це часто буває серед мешканців фортець, загинув на війні. У тієї вдови було двоє діток: хлопчик і дівчинка. Хлопчика звали Войнічел, а дівчинку — Гарнікуца, тобто Хоробрий і Працьовита. Жили вони дуже бідно. І радісно вдові було лише тоді, коли вона дивилася на своїх дітей. Одного разу до фортеці в’їхала карета. Такої карети ще ніхто тут не бачив — оздоблена золотом, коштовним камінням, а в запрягу витанцьовувало дванадцять чорних коней-скакунів, самі як вогонь,...
