Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дуж’ий та лютий!.. Піде було по лісі і душить та роздирає все, що здибає. Ліс був великий, і звірини в ньому багато, та проте страх пішов на всіх. Адже так і року не мине, а в цілому лісі душі живої не лишиться, коли бурмило буде так господарювати. Рада в раду, присудили звірі вислати до ведмедя посланців і сказати йому: «Вельможний пане ведмедю! Що ти так знущаєшся? Одного з’їси, а десятьох із злості роздереш і покинеш!.. Адже так до року, то й душі...
Повчальна та розвиваюча казка озвучена українською мовою “Дерево щастя” вчить дітей та їхніх батьків цінувати проведені разом хвилини, любити та поважати одне одного. Саме тому, дивитись історію про дівчинку Софійку буде цікаво не тільки дітям, але і дорослим. Спільний перегляд принесе усім багато позитивних емоцій. Рекомендуємо використовувати казочку для перегляду на уроках етики в молодших класах, виховних навчальних закладах та у домашньому вихованні дитини перед сном, або у вільний час. Кожен із нас, мріє посадити своє дерево щастя, але не усі розуміють, що для того, щоб воно виросло високим, здоровим...
Серед Карпатський гір і чистеньких річок, у густому-густому лісі була маленька хатинка. Вона була змайстрована високо-високо на міцному дереві, щоб її не могли дістати голодні вовки та лисиці. Рано у віконечко хатинки заглядало сонечко і будило маленьких мешканців: зайчика Пушка, лісову мишку Соньку та братиків білченят Томка і Хомка. Вони жили разом та завжди допомагали один одному. Одного разу мишку Соньку збудив невідомий звук, який чувся неподалік хатки. Вона вирішили поглянути, що сталося у лісі і виглянула з вікна. Та через непроглядну темряву нічого не побачила. Жалісливий звук ставав все...
Настало тепле літо. У ясному небі яскраво сяяло сонце. Зайченя Побігайчик та його друзі: лисеня Лиско, ведмежа Лапко та вовченя Сірий вибігли на широку лісову галявину. Галявина була рівна-рівнесенька, наче стіл. На ній росла густа зелена трава. – Гляньте, – захоплено сказав один із приятелів, лисеня Лиско, роззираючись довкола, – ця галявина – справжнє футбольне поле. Отут би нам м’яч поганяти! Звірята глянули на зайчика Побігайчика: адже лише у нього з усієї компанії удома був справжній футбольний м’яч. – Гаразд, – погодився зайчик Побігайчик. – нумо набирати футбольну команду! Чутка...
Далеко-далеко у морі є маленький острів. Такий маленький, що на ньому росте лише кілька кокосових пальм. Час від часу на обрії з’являється корабель, минає острівець, не зупиняючись, і пливе собі далі. Вдень над островом світить гаряче сонце, а вночі у небі сяють зірки – величезні і яскраві. На пологому березі острова була собі маленька піщинка. Вона лежала непорушно, поруч із десятками й сотнями своїх посестер, інших піщинок. А ви, певно, знаєте, як це нудно – годинами сидіти чи лежати, нічого не роблячи! От і піщинці було дуже нудно. Їй хотілося...
Пригоди ведмежульки та борашки Казочки для зовсім маленьких Потап і Настуся давні друзі. Вони знайомі з самого дитинство. Можна сказати, що познайомилися ще в дитячому візочку. Кожного дня вони зустрічаються та разом пізнають казковий світ через пригоди. Настя: Привіт Потап! Потап: Здорово Настуня! Потап: Що будемо сьогодні робити? Настуня: Пропоную зварити смачний борщик, Потап: Борщик? О я це люблю, це дуже смачно та корисно, але нажаль не вмію, Настуся, а ти вмієш? Настя: Звісно вмію, кожна поважна борашка вміє варити борщик. Я тобі все докладно розповім, а ти, головне...
Казки Євгена Маєвського
Єдиний випуск програми “Вечірня казка” (1984 рік) з улюбленцем дітлахів Дідом Панасом, який зберігся в архівах Національного телебачення. Адже дід розказував всі казки наживо, у прямому ефірі без будь-яких попередніх записів.
Розплющивши очі, маленька Мурашка зрозуміла, у якому вона лайні. Під ніжками аж чавкало. Стежечка, яка вела з галявинки до дерева раптом закінчилася і маленьке створіння гепнулось у яму. І як тепер з неї вибратись – комашка не знала. У ямі , звісно, вона не вперше, але ті були не такі глибокі. Та й здавалося, Мурашка вже навчилась ходити по лісу і в таку халепу вже не потрапить. А тут на тобі . — Ну от і все. Подумала вона. Який сенс жити у цій темряві. Усе скінчилося. Виходу немає. Довкола лайно,лайно,...
Три, два, один! Зернятка з гуркотом посипались додолу. Золотокосі курчата, які, затамувавши подих, чекали на цей ритуал, кинулись підбирати. Так їхній день починався і так завершувався. Хто цей білий бовван, з якого двічі на день сипалась пожива — курчата не знали. Це мама, чи й того більше, божество — думали дурненькі малята. Вичищати ретельно пір’ячка, згрібати на купку зернятка, правильно квоктати курчата вчилися з ранку до вечора. І все заради одного: почути похвалу від свого божества, а може й більше – золоту зернинку – нагороду для най-най-най. А бовван і...
